День жалоби Київ Дніпро ракетний удар: у столиці оголосили скорботу
Вчора Київ завмер у скорботі. У понеділок, 15 січня, у столиці оголосили день жалоби за загиблими внаслідок російського ракетного удару по житловому будинку в Дніпрі. Трагедія, яка забрала життя десятків людей, зачепила серця всіх українців, а особливо киян, які надто добре розуміють, що таке ракетна загроза.
Ранок у Києві був незвично тихим. Прапори на адміністративних будівлях міста приспущені, а на фасаді КМДА з’явилася велика чорна стрічка. На станціях метро та в громадському транспорті замість звичних оголошень зупинок лунали слова співчуття родинам загиблих.
“Це мій обов’язок – віддати шану загиблим. Бо коли біда торкається когось в Україні, вона торкається всіх нас”, – розповіла мені Оксана Петренко, яка прийшла на Майдан Незалежності покласти квіти та запалити лампадку.
Меморіальні акції у столиці
Впродовж дня на центральних площах Києва тривали стихійні меморіальні акції. Кияни несли квіти, іграшки та свічки. Біля імпровізованого меморіалу на Михайлівській площі я зустріла Марину, волонтерку з Подолу. Вона тримала в руках плакат із написом “Дніпро, Київ з тобою”.
“Ми всі – одна родина. Сьогодні горе у Дніпрі, але біль відчуваємо в кожному місті. Київ пережив власні трагедії і знає, як важлива підтримка в такі моменти”, – сказала жінка, витираючи сльози.
За розпорядженням міського голови Віталія Кличка, всі розважальні заходи та концерти в комунальних закладах міста були скасовані. Більшість приватних культурних майданчиків також підтримали ініціативу і перенесли свої події.
Хвилина мовчання
Київський метрополітен повідомив про хвилину мовчання, яка відбулася о 12:00 в усіх підземних переходах та станціях. Я була на “Хрещатику”, коли гучномовці раптом замовкли, а потяги на мить затримали відправлення. Сотні людей застигли в тиші – хтось схилив голову, хтось витирав сльози.
Учителька історії Наталія Ковальчук розповіла, що в школах Києва вчора провели спеціальні уроки пам’яті.
“Діти писали листи підтримки своїм одноліткам у Дніпрі. Ми говорили з ними про цінність людського життя, про те, як важливо підтримувати одне одного. Такі трагедії – це також уроки єдності для нашого народу”, – поділилася вона.
Особисті історії
Для багатьох киян ця трагедія стала особистою. Сергій Мельник, який минулого року переїхав до столиці з Дніпра, розповів, що його друзі живуть у сусідньому будинку від зруйнованого.
“Я не міг спати всю ніч, коли дізнався. Телефонував усім, кого знаю. Дякувати Богу, мої друзі живі, але їхні вікна вибиті, а в душі – рана, яка довго не загоїться”, – розповів чоловік.
На вулиці Хрещатик водії автомобілів о 15:00 долучилися до акції вшанування пам’яті жертв теракту. Вони одночасно увімкнули фари та звукові сигнали. Під час акції рух на головній вулиці столиці на кілька хвилин зупинився.
Волонтерська допомога
Волонтерський штаб на Бессарабській площі оголосив збір коштів для постраждалих. За перші години було зібрано понад 500 тисяч гривень. Крім того, кияни масово здавали кров для поранених.
“Моя донька навчається в Дніпрі, – поділилася Людмила Степанівна, пенсіонерка, яка прийшла здати кров. – Я не можу сидіти склавши руки. Якщо моя кров врятує хоча б одне життя – це вже багато”.
Релігійні служби та вечірня акція
Представники всіх релігійних конфесій у Києві провели молебні за загиблими. У Свято-Михайлівському соборі відбулася спеціальна панахида, на яку прийшли сотні людей.
“Трагедія в Дніпрі показала, наскільки ми всі пов’язані. Біль одного міста – це біль усієї країни. Сьогодні Київ і Дніпро – як брати, об’єднані спільним горем”, – сказав отець Андрій після служби.
Увечері, коли стемніло, на Софійській площі відбулася акція “Свічка пам’яті”. Тисячі киян вишикувалися у формі контуру житлового будинку, тримаючи запалені свічки. Мовчазна процесія справила неймовірне враження – світло серед темряви як символ незламності.
“Мій син зараз боронить Україну на фронті, – поділилася зі мною Ірина, учасниця акції. – Він телефонував вчора і сказав: ‘Мамо, обов’язково піди, постав свічку. Бо ми всі сьогодні – дніпряни'”.
День жалоби у Києві – це не просто данина пам’яті. Це нагадування про те, що в часи випробувань ми залишаємося єдиною країною, де біль одних відчувають усі. І хоча прапори повернуться на свої місця, а місто продовжить жити своїм ритмом, пам’ять про невинні жертви російського терору залишиться в серцях киян назавжди.
