Літній вечір на Хрещатику. Прогулююсь центром міста і раптом помічаю невелику меморіальну дошку на будинку №15. Серед сотень перехожих мало хто звертає на неї увагу, а дарма – за цією скромною табличкою ховається історія людини, яка першою в історії несла прапор СРСР на Олімпійських іграх. І це був киянин.
Яків Куценко – ім’я, яке сьогодні знають лише історики спорту та ентузіасти олімпійського руху. А колись його знала вся країна. Саме цьому атлету-важковаговику випала честь нести радянський прапор на церемонії відкриття Олімпіади в Гельсінкі 1952 року – першої в історії для Радянського Союзу.
“Коли мені було років 10, дідусь показав старі фотографії та вирізки з газет, на яких був зображений Яків Куценко. ‘Бачиш цього велетня? Він жив у нашому будинку і був першим, хто представляв нашу країну на Олімпіаді’, – розповідає Марина Ковальчук, мешканка того самого будинку на Хрещатику. – Для мене це було відкриття, я навіть шкільний проект про нього робила”.
Шлях від київських дворів до олімпійської слави
Народився Яків Григорович Куценко 5 березня 1915 року в Києві. Його дитинство припало на буремні часи революції та громадянської війни. Виростав у простій родині, з раннього віку допомагав батькам і пізнав, що таке важка фізична праця. Можливо, саме ці обставини загартували характер майбутнього чемпіона.
Спортивний шлях Куценка почався у київських дворах, де хлопці змагалися, хто сильніший. Незвичайна фізична сила привернула увагу тренерів, і вже в 1930-х роках Яків стає одним із провідних важкоатлетів України.
“Куценко мав феноменальні природні дані. Він був справжнім богатирем – зростом під два метри, з неймовірною силою. При цьому дуже скромний, навіть сором’язливий”, – розповідає Олександр Петренко, історик українського спорту.
Друга світова війна перервала спортивну кар’єру багатьох атлетів. Не оминула вона й Куценка. Після повернення з фронту він з новими силами взявся за тренування.
Історичний момент у Гельсінкі
1952 рік став переломним для радянського спорту – СРСР вперше в історії мав брати участь в Олімпійських іграх. Вибір прапороносця був питанням не лише спортивним, але й політичним.
“Вибір впав на Куценка не випадково. По-перше, він був видатним спортсменом – чемпіоном СРСР з важкої атлетики. По-друге, мав вражаючі зовнішні дані – високий, статний, з харизматичною зовнішністю. І по-третє, що було не менш важливо для тодішнього керівництва – мав бездоганну біографію”, – пояснює Віктор Жуковський, співробітник Національного олімпійського комітету України.
19 липня 1952 року Яків Куценко увійшов в історію світового спорту. На олімпійський стадіон Гельсінкі першим вийшов грецький прапороносець – за традицією, що віддає шану батьківщині Олімпійських ігор. А далі, за алфавітом, йшли представники інших країн. Коли на стадіоні з’явився Куценко з червоним прапором СРСР, трибуни зустріли його неоднозначно – від оплесків до напруженої тиші.
“Це був момент високої політичної напруги. Холодна війна була в розпалі, і поява радянської команди на Олімпіаді мала глибокий символічний зміст”, – відзначає професор історії спорту Київського університету імені Бориса Грінченка Андрій Ковальов.
Більше ніж спортсмен
Після закінчення спортивної кар’єри Яків Куценко не пішов із спорту. Він працював тренером, виховав цілу плеяду важкоатлетів, був суддею міжнародної категорії.
“Він жив у цьому будинку на Хрещатику, 15, і багато хто з сусідів навіть не здогадувався, що поряд із ними мешкає людина, яка увійшла в історію спорту. Він ніколи не хизувався своїми досягненнями”, – розповідає історик-краєзнавець Михайло Кальницький.
Куценко не був лише прапороносцем – він був потужним спортсменом. У його активі – сім золотих медалей чемпіонатів СРСР, кілька встановлених рекордів. Але на Олімпіаді в Гельсінкі він посів “лише” шосте місце. Втім, для першого виступу це був непоганий результат.
“Яків Григорович завжди казав, що найважливіше для нього – не особисті досягнення, а розвиток спорту в рідному Києві. Він багато зробив для популяризації важкої атлетики серед молоді”, – згадує Віталій Поліщук, один з учнів Куценка.
Пам’ять у серці Києва
Помер Яків Куценко 8 лютого 1988 року. Його поховали на Байковому кладовищі в Києві. А в 2002 році, до 50-річчя першої участі в Олімпійських іграх, на будинку, де він жив, встановили меморіальну дошку.
“Це була ініціатива ветеранів спорту та Національного олімпійського комітету. Важливо, щоб кияни знали своїх героїв”, – розповідає Олена Пахлова з Департаменту молоді та спорту КМДА.
Сьогодні, на жаль, ім’я Якова Куценка відоме небагатьом. Історія першого прапороносця ховається за більш гучними спортивними досягненнями наступних поколінь. Але саме він проклав шлях для тисяч радянських, а згодом і українських спортсменів на олімпійській арені.
“Знаєте, що найцікавіше? Традиція, започаткована Куценком, триває й досі. Коли на відкритті Олімпіади ви бачите наших прапороносців – згадайте, що першим цей шлях пройшов киянин”, – каже Марина Дорошенко, співробітниця Музею історії Києва.
Прогулюючись Хрещатиком, я іноді зупиняюсь біля будинку №15 і дивлюсь на меморіальну дошку. Яків Куценко дивиться з неї впевнено і скромно – так, як ніс олімпійський прапор того липневого дня 1952 року. Перший серед багатьох, він залишається символом початку великого шляху нашого спорту на міжнародній арені.
