Коли минулого тижня я прийшла на Михайлівську площу для підготовки матеріалу про культурні події, неможливо було не помітити групу людей, які жваво обговорювали новини про УПЦ МП. Сивочолий чоловік емоційно пояснював молодшим супутникам: “Нарешті дали чітку відповідь – або розрив з Москвою, або заборона“.
Українська Православна Церква Московського Патріархату опинилася перед серйозним вибором – їй надали термін до серпня 2024 року, щоб остаточно розірвати всі зв’язки з Російською Православною Церквою. Це рішення стало результатом тривалих дискусій у суспільстві та на державному рівні щодо діяльності релігійних організацій, пов’язаних з країною-агресором.
“Це питання вже давно перестало бути суто релігійним – воно стосується національної безпеки“, – пояснює Марина Петренко, релігієзнавиця, з якою я зустрілася в затишній кав’ярні на Подолі. – “Після повномасштабного вторгнення ми побачили, як деякі храми використовувалися для поширення наративів країни-агресора”.
Що означає ультиматум для віруючих?
Для пересічних парафіян УПЦ МП ситуація створює чимало запитань та тривог. Відвідавши храм на околиці Києва, я поспілкувалася з кількома вірянами. Літня жінка Надія Петрівна, яка все життя ходить до цієї церкви, поділилася своїми переживаннями: “Я молюся українською, люблю Україну, але цей храм – частина мого життя. Куди мені йти, якщо його закриють?”
Такі побоювання поділяють тисячі людей по всій країні. Водночас представники влади наголошують – ультиматум стосується не вірян, а саме інституційних зв’язків церкви з РПЦ.
“Питання не в забороні віри чи молитви, – пояснює Віктор Єленський, релігійний експерт. – Мова про те, щоб релігійні організації не були інструментом впливу держави, яка веде проти нас війну”.
Юридичні аспекти та можливі наслідки
Заборона релігійної організації – надзвичайно складний процес з юридичної точки зору. Проходячи повз Верховну Раду, я помітила групу активістів, які обговорювали правові механізми такого рішення.
За інформацією з офіційних джерел, процес передбачає кілька етапів, включаючи експертизу діяльності релігійної організації, судове рішення та можливість оскарження. Важливо, що заборона спрямована не на обмеження свободи віросповідання, а на припинення діяльності структур, що можуть загрожувати національній безпеці.
“Церкви, які повністю порвуть зв’язки з Москвою, зможуть продовжувати діяльність. Проблема не в обрядах чи традиціях, а в підпорядкуванні та впливі з боку країни-агресора”, – пояснює Андрій Ковальчук, юрист з питань релігійного права.
Реакція громад та суспільства
На Контрактовій площі я зустріла групу молодих людей, які збирали підписи на підтримку рішення про необхідність розриву УПЦ МП з російською церквою.
“Моя родина з Маріуполя, – розповідає 25-річна Олена. – Наш храм використовували для зберігання російської зброї під час окупації. Як після цього можна говорити, що це просто релігійна організація?”
Водночас у різних громадах ставлення до ситуації суттєво відрізняється. У невеликому храмі на Оболоні священник уже другий рік під час служби молиться за перемогу України та українську армію.
“Ми фактично вже розірвали всі зв’язки з Москвою, – каже отець Михайло. – Але процес юридичного оформлення цього розриву складний і потребує часу”.
Історичний контекст та шлях до духовної незалежності
Прогулюючись вулицями Києва, неможливо не помітити, як переплітається тут історія різних гілок православ’я. Поруч із Софією Київською, свідком хрещення Русі, стоїть Михайлівський Золотоверхий собор, який став одним із символів боротьби за автокефалію української церкви.
“Духовна незалежність – така ж важлива, як і політична, – розповідає історик Олександр Палій. – Україна йшла до неї століттями, і нинішні події – продовження цього історичного процесу”.
За останні роки сотні парафій перейшли з УПЦ МП до Православної Церкви України, яка отримала Томос про автокефалію в 2019 році. Цей процес пришвидшився після початку повномасштабного вторгнення Росії.
Погляд у майбутнє
На Подолі, в одному з найстаріших районів Києва, я зустріла групу студентів, які обговорювали, як виглядатиме релігійний ландшафт України після серпня 2024 року.
“Незалежно від того, яке рішення прийме УПЦ МП, церква як інститут має служити людям, а не іноземним центрам впливу”, – висловила думку студентка-релігієзнавиця Марія.
Експерти прогнозують, що більшість парафій УПЦ МП можуть офіційно розірвати зв’язки з РПЦ, щоб продовжити діяльність. Водночас, деякі громади можуть опиратися цьому процесу.
“Важливо, щоб усі зміни відбувалися в правовому полі та з повагою до релігійних почуттів вірян”, – наголошує релігійний аналітик Дмитро Горевой.
Спостерігаючи за цими процесами, я не можу не думати про тисячі звичайних людей, для яких церква – це не політика, а місце духовного прихистку. Для них найважливіше, щоб у цьому складному процесі трансформації релігійного ландшафту України не було втрачено головного – відчуття спільноти та духовної підтримки, яку люди знаходять у своїх храмах.
