“Коли вибухнула повномасштабна війна, мої плани стати дизайнером інтер’єрів раптом здалися такими… несуттєвими,” – розповідає мені 19-річна Софія, яку я зустріла біля Київського національного університету імені Тараса Шевченка. “Зараз я навчаюсь на фармацевта, бо хочу робити щось по-справжньому важливе для країни.”
Історія Софії — одна з багатьох, які я зібрала, розмовляючи з молодими киянами про те, як війна змінила їхнє бачення майбутньої професії. За понад два роки повномасштабного вторгнення кар’єрні орієнтири української молоді зазнали кардинальних змін.
Нові пріоритети
На лавочці в парку Шевченка зустрічаю групу першокурсників. Вони жваво обговорюють свій вибір спеціальностей — і я не можу не помітити, наскільки їхні мотивації відрізняються від того, що я чула від студентів до 2022 року.
“Я обрав кібербезпеку, хоча раніше мріяв про режисуру,” — ділиться Максим, 18-річний студент КПІ. “Зараз інформаційний фронт не менш важливий, ніж фізичний. Мої навички можуть бути корисними для захисту України.”
За даними дослідження освітньої платформи “Освіторія”, яке проводилося серед випускників шкіл у 2023 році, 68% опитаних зазначили, що війна вплинула на їхній професійний вибір. Найпопулярнішими напрямками стали IT, медицина, військова справа та інженерія.
Практичність чи покликання?
Марина Петренко, психологиня Київського міського центру зайнятості, з якою я зустрілася для інтерв’ю, відзначає цікаву тенденцію: “Молодь стала більш прагматичною. Вони питають не ‘що мені подобається?’, а ‘як я можу бути корисним?’. У воєнний час змінюється саме розуміння самореалізації.”
Проте ця прагматичність часом призводить до внутрішніх конфліктів. 20-річна Олена, яку я зустріла на мистецькому ярмарку на Подолі, розповіла мені про свої сумніви: “Я завжди хотіла бути художницею, але зараз постійно думаю — чи має це сенс? Може, варто було б піти в медицину?”
“Не відмовляйтеся від своєї мрії,” — радить Юрій Ковальчук, засновник волонтерської організації “Творчість заради перемоги”. “Нам потрібні й лікарі, й інженери, але також і митці, які зберігають нашу культуру, заради якої ми боремося.”
Географія можливостей
Війна змінила не лише професійні пріоритети, але й географію навчання. Тисячі молодих українців виїхали за кордон, багато хто обирає навчання в західних областях України, які вважаються безпечнішими.
“Я вступив до Львівської політехніки, хоча все життя мріяв про КПІ,” — розповідає мені 17-річний Денис під час зустрічі в одній із київських кав’ярень, куди він приїхав на вихідні до родичів. “Батьки наполягли на Львові через безпеку. Але я планую повернутися до Києва після перемоги.”
Київські виші адаптуються до нових реалій. У КНУ імені Тараса Шевченка, як розповіла мені проректорка Оксана Жилінська, створено спеціальні програми підтримки для студентів з регіонів активних бойових дій, а також запроваджено гнучкі формати навчання.
Професії воєнного часу
Під час прогулянки Оболонською набережною я розговорилася з Артемом, який навчається на військового перекладача. “До війни мало хто знав про таку спеціальність, а зараз це один із найбільш затребуваних напрямків,” — пояснює він.
Справді, війна створила попит на професії, які раніше не були настільки помітними: військові медики, реабілітологи, спеціалісти з протезування, експерти з розмінування, психологи кризових станів.
Сергій Квіт, голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, з яким я поспілкувалася телефоном, підтверджує: “Українські університети оперативно розробляють нові програми під запити воєнного часу. Наприклад, з’явилися курси з відновлювальної медицини, протезування, психологічної реабілітації.”
Що радять експерти?
“Навіть у воєнний час важливо не втрачати себе,” — наголошує Тетяна Рябова, кар’єрна консультантка центру “Перспектива”, з якою ми зустрілися в її офісі на Печерську. “Обирайте професію, яка дозволить вам і бути корисним для країни, і відчувати внутрішнє задоволення.”
Вона радить молоді:
– Ознайомитися з професіями, які будуть потрібні для відбудови України
– Не нехтувати своїми природними схильностями та інтересами
– Розвивати адаптивні навички, які будуть корисними в різних сферах
– Пам’ятати, що в будь-якій професії можна знайти спосіб допомогти країні
Погляд у майбутнє
Прямуючи Хрещатиком, я зустріла групу старшокласників, які обговорювали вступну кампанію. Їхні обличчя були серйозними, але в очах світилася надія.
“Після перемоги Україні потрібні будуть фахівці, які відбудовуватимуть міста,” — переконаний 16-річний Микола. “Тому я хочу стати архітектором, щоб створювати нові будівлі замість зруйнованих.”
Ця розмова нагадала мені, що навіть у найтемніші часи молодь здатна мріяти і планувати майбутнє. Війна змінила їхні орієнтири, зробила вибір серйознішим і відповідальнішим, але не забрала здатність дивитися вперед з надією.
Повертаючись додому Володимирською вулицею, я міркую про те, що, попри всі випробування, наша молодь проявляє неймовірну стійкість і зрілість. Їхні професійні вибори сьогодні — це не просто особисті рішення, а внесок у майбутнє країни. І в цьому — наша найбільша надія та сила.
