Небо над Києвом сьогодні сіре й похмуре, але в аеропорту “Бориспіль” панує особлива атмосфера. Я спостерігаю, як родини з букетами квітів та м’якими іграшками нетерпляче вдивляються у вихід з терміналу. Вони чекають на диво – повернення своїх дітей з окупованих територій.
Повернення українських дітей
Минулого тижня додому повернулися ще восьмеро українських дітей. Це сталося завдяки складній операції, яку провели українські державні органи спільно з міжнародними партнерами. Кожна така історія – це суміш болю, надії та неймовірної радості возз’єднання.
“Ми чекали на цей день 637 днів”, – каже мені Марина Петренко, бабуся 12-річного Максима. Її очі наповнюються сльозами, коли вона розповідає, як втратила зв’язок з онуком після окупації Херсонщини. “Це було найдовше випробування в моєму житті. Щоночі я засинала з думкою про те, чи має він що їсти, чи в теплі він, чи не ображають його”.
За офіційними даними Національного інформаційного бюро, понад 19 500 дітей були примусово депортовані або переміщені Росією. Наразі вдалося повернути додому лише 388 дітей. Цифри, за якими – тисячі особистих трагедій та щасливих возз’єднань.
Уповноважений Президента України з прав дитини Дар’я Герасимчук пояснює складність процесу: “Кожен випадок – це окрема історія, окрема операція. Ми використовуємо всі можливі дипломатичні канали, залучаємо міжнародних партнерів. Іноді підготовка до повернення однієї дитини займає місяці”.
Історія сестер з Луганщини
Вражає історія сестер Соломії та Дарини з Луганщини. Дівчатка, 9 та 11 років, були розлучені з батьками під час евакуації. Через плутанину та хаос перших днів повномасштабного вторгнення вони опинилися в різних місцях: батьки – на території, контрольованій Україною, а діти – на окупованій.
“Ми намагалися через усіх знайомих, через Червоний Хрест, через будь-які канали дізнатися, де наші доньки”, – розповідає батько дівчаток Олексій. Виявилося, що дітей спочатку утримували в так званому “таборі відпочинку” на території Росії, а згодом помістили в прийомну родину.
Я бачила момент зустрічі цієї сім’ї. Це були обійми, від яких перехоплювало подих усім присутнім. Соломія міцно трималася за мамину руку і не відпускала її навіть коли давала мені коротке інтерв’ю. “Я весь час знала, що мама з татом мене знайдуть. Я їм листи писала подумки щодня”, – промовила дівчинка тихим голосом.
Психологічна підтримка та реінтеграція
Психологиня Тетяна Біленко, яка працює з поверненими дітьми, пояснює, що реінтеграція – це довгий процес: “Діти пережили важку травму. Вони були відірвані від родини, від звичного оточення, часто піддавалися ідеологічному тиску. Їм потрібен час і професійний супровід, щоб відновитися”.
Денис з Маріуполя
Особливо вразила мене історія 15-річного Дениса з Маріуполя. Хлопець пройшов через так званий “фільтраційний табір”, а потім опинився в закладі для дітей у Підмосков’ї. “Нам казали, що Україна нас покинула, що ми нікому не потрібні. Але я знав, що це брехня”, – розповідає Денис. Його повернення стало можливим завдяки зусиллям волонтерів та підтримці Катарського фонду “Освіта понад усе“.
Міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук під час брифінгу наголосила: “Кожна дитина, яку ми повертаємо – це маленька, але дуже важлива перемога. Ми не зупинимося, доки не повернемо всіх”.
На жаль, повернення всіх дітей ускладнюється тим, що Росія продовжує видавати українських дітей на усиновлення російським сім’ям, змінюючи їм імена та документи. Це грубе порушення міжнародного гуманітарного права та Конвенції про права дитини.
Громадська підтримка
Працюючи над цим матеріалом, я поспілкувалася з представниками благодійного фонду “Голоси дітей“, які розповіли про психологічну підтримку повернених дітей та їхніх родин. “Важливо не лише повернути дитину фізично, але й допомогти їй відновити відчуття безпеки та належності”, – пояснює психологиня фонду Марія Сокол.
Надзвичайно зворушливо спостерігати, як громада об’єднується, щоб підтримати родини. Волонтери збирають одяг, іграшки, шкільне приладдя. Сусіди приносять домашню їжу. Вчителі пропонують безкоштовні заняття, щоб допомогти дітям надолужити пропущений матеріал.
Символічна акція підтримки
У київському парку імені Шевченка минулими вихідними відбулася зворушлива акція – діти та дорослі запускали в небо жовто-блакитні повітряні кульки з іменами тих, кого ще чекають вдома. “Ми віримо, що кожне ім’я на кульці – це обіцянка повернення”, – сказала організаторка заходу Оксана Литвиненко.
Історії повернення дітей з окупованих територій – це історії незламності українських родин та потужної міжнародної солідарності. Вони нагадують нам про те, що навіть у найтемніші часи світло надії не згасає.
Сьогодні, проходячи повз дитячий майданчик біля свого будинку на Оболоні, я зупинилася, щоб послухати дитячий сміх. Серед гамірливої дітвори бавився і недавно повернений Максим. Хлопчик, який ще тиждень тому був за сотні кілометрів від дому, тепер знову може просто бути дитиною. І в цьому, мабуть, найбільша перемога.
