Візволення України 28 жовтня: міфи та реальність очима істориків
З дитинства нам розповідали про “визволення України від німецько-фашистських загарбників”, яке нібито завершилось 28 жовтня 1944 року. Ця дата десятиліттями залишалася в календарі радянських свят та шкільних підручниках. Але чи відповідає ця усталена версія історичній правді?
Сьогодні, проходячи Хрещатиком, помічаю нову виставку на парканах – чорно-білі фотографії періоду Другої світової. Зупиняюся біля групки школярів, які слухають екскурсовода. Жінка розповідає про “визволення”, використовуючи знайомі з мого дитинства кліше. Але сучасні історики пропонують значно глибший погляд на ці події.
Радянська міфотворчість
“Дата 28 жовтня – типовий приклад радянської міфотворчості“, – пояснює Олександр Лисенко, доктор історичних наук з Інституту історії України НАНУ. Під час нашої зустрічі в Національному музеї історії України він показує мені документи операції “Карпати-Дукельська”, яка завершилась 28 жовтня 1944 року звільненням Закарпаття.
“Але ж Закарпаття тоді не входило до складу УРСР. Воно належало Чехословаччині і було приєднане до України лише в 1945 році”, – наголошує історик.
Історична реальність
Вивчаючи архівні матеріали, стає очевидним, що “визволення” – поняття набагато складніше, ніж нам розповідали в радянській школі. Насправді бойові дії на території сучасної України тривали до травня 1945 року. Останні населені пункти Закарпаття були звільнені від нацистів лише 9 травня, коли вже святкували перемогу над нацистською Німеччиною.
“Для мешканців Києва визволення настало 6 листопада 1943 року, а для львів’ян – 27 липня 1944-го. Датувати весь процес одним днем – це спрощення, яке не відображає реальності“, – говорить Марія Дубик, наукова співробітниця Меморіального комплексу “Національний музей історії України у Другій світовій війні”.
Переосмислення терміну “визволення”
Подібні думки висловлює й Віталій Нахманович з Музею історії міста Києва. Під час нашої прогулянки біля Вічного вогню в парку Слави він зауважує: “Саме слово ‘визволення’ потребує переосмислення. Для мільйонів українців прихід радянських військ означав не лише звільнення від нацизму, але й повернення радянського терору, репресій і депортацій”.
За даними Українського інституту національної пам’яті, після відступу нацистів понад 5 мільйонів жителів України опинилися на фронті, сотні тисяч – у трудових таборах, тисячі західних українців були репресовані як “ворожі елементи”. Чи можна назвати це повним визволенням?
Особливо гостро стоїть питання Криму, який входив до складу РРФСР і був передарований Україні лише в 1954 році. Тож говорити про визволення всієї України 28 жовтня 1944 року – історично некоректно.
Сучасний погляд на історичну пам’ять
“Для сучасного покоління важливо розуміти, що історична пам’ять – це не застиглий монумент, а живий процес осмислення минулого“, – пояснює Олена Петренко з Національного педагогічного університету імені Драгоманова. Вона допомагає вчителям розробляти нові підходи до викладання історії Другої світової.
Повертаючись з музею додому Подолом, зупиняюсь біля пам’ятника загиблим у Другій світовій. Літня жінка кладе квіти. “Мій батько загинув під Харковом у 1943-му. Для нашої родини визволення почалося тоді, але так і не завершилось – тата не повернути”, – ділиться вона.
Її слова влучно ілюструють особистісний вимір історії. Для кожної родини визволення мало свою дату і свій зміст. І саме ця багатовимірність історії робить її цінною і справжньою, на відміну від спрощених радянських міфів.
Висновки істориків
Сьогодні історики закликають розглядати 28 жовтня не як “день визволення всієї України”, а як один із важливих етапів звільнення українських земель від нацистської окупації. Адже пам’ять про минуле має ґрунтуватися на історичній правді, а не на ідеологічних конструкціях.
Завершення бойових дій на території сучасної України – це процес, який тривав понад півтора роки і завершився лише з капітуляцією нацистської Німеччини. І саме така багатогранна історична правда заслуговує на те, щоб її знали і пам’ятали сучасні українці.
