Українські колаборанти: доля зрадників від Царьова до Монтян
За більш ніж два з половиною роки повномасштабної війни українське суспільство вже добре усвідомило, що колаборація – явище неминуче під час окупації. Деякі імена зрадників уже стали символами національної ганьби. Що ж відбувається з найвідомішими українськими колаборантами сьогодні?
Олег Царьов
Доля Олега Царьова, колишнього народного депутата України від Партії регіонів, стала своєрідним символом кінця, який чекає на зрадників. Після замаху 27 жовтня у підмосковному готелі, де він отримав вогнепальне поранення, Царьов перебуває в лікарні у критичному стані. Людина, яка ще в 2014 році оголосила себе “спікером парламенту Новоросії” і відкрито підтримувала російську агресію, тепер балансує між життям і смертю.
“Для багатьох українців Царьов став уособленням зради, – розповідає політолог Максим Петренко. – Його трагедія показова: навіть росіяни не змогли захистити свою маріонетку, яка зрадила власний народ”.
Тетяна Монтян
Інша відома колаборантка – Тетяна Монтян, яка з відомої київської адвокатки перетворилася на пропагандистку країни-агресора. Зараз вона активно поширює кремлівські наративи в соціальних мережах і російських медіа, періодично з’являючись у телевізійних ток-шоу. За інформацією СБУ, проти неї відкрито кримінальне провадження за статтею про державну зраду.
“Такі люди як Монтян живуть у своїй альтернативній реальності, – говорить психолог Олена Савчук. – Вони настільки заглибились у власну брехню, що перестали розуміти, як на них дивиться суспільство. Але історичний суд обов’язково відбудеться“.
Денис Пушилін
Доля Дениса Пушиліна, так званого “голови ДНР”, також показова. З дрібного функціонера фінансової піраміди МММ він перетворився на маріонеткового керівника окупаційної адміністрації. Після анексії окупованих територій Донеччини його формально “призначили” в.о. голови регіону, але російська влада тримає його на короткому повідку, розуміючи, що він не має жодної підтримки місцевого населення.
Київський історик Андрій Мороз зазначає: “Такі колаборанти як Пушилін – всього лише тимчасові фігури. Коли вони стануть непотрібними Кремлю, їхня доля може виявитися навіть гіршою, ніж у Царьова”.
Менш відомі колаборанти
Окрему категорію становлять менш відомі колаборанти – вчителі, які погодились працювати за російськими програмами, чиновники місцевого рівня, що перейшли на бік окупантів, працівники медіа, які стали частиною пропагандистської машини.
“За нашими даними, тисячі людей погодились співпрацювати з окупантами, – розповідає представник правозахисної організації “Вільний вибір”. – Але більшість із них зараз переживають страшну психологічну кризу, усвідомлюючи свою зраду. Дехто навіть намагається таємно повернутися на підконтрольну Україні територію”.
Ольга Ковітіді
Варто відзначити долю ексдепутатки Верховної Ради України Ольги Ковітіді, яка зрадила присязі українському народу в 2014 році та стала “сенаторкою” від окупованого Криму. Зараз вона регулярно з’являється в ефірах російських пропагандистських каналів і бере участь у псевдоправових актах легалізації окупації українських територій.
“Найстрашніше в цих історіях те, що багато хто з колаборантів щиро вірить у правильність свого вибору, – пояснює соціолог Марія Дмитренко. – Вони створили навколо себе інформаційний кокон, який захищає їх від усвідомлення масштабу своєї зради”.
Відповідальність за колаборацію
Українське законодавство передбачає кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність. СБУ регулярно повідомляє про затримання зрадників, які намагаються повернутися на підконтрольні території або переховуються під вигаданими іменами. За даними правоохоронних органів, вже відкрито понад тисячу кримінальних проваджень за фактами колабораційної діяльності.
Психологи відзначають, що реінтеграція колаборантів після деокупації територій буде одним із найскладніших завдань українського суспільства. Багато зрадників нижчого рівня змушені були співпрацювати під тиском або загрозами, і кожен випадок потребуватиме індивідуального розслідування.
“Історія доводить, що зрадники рідко отримують те, на що сподівались, – підсумовує історик Андрій Мороз. – Але найгірше для них покарання – це не в’язниця чи фізичні страждання, а суспільний осуд і повна ізоляція від спільноти, якій вони зрадили“.
Українське суспільство ще довго переосмислюватиме феномен колабораціонізму часів російсько-української війни. Але вже зараз зрозуміло, що долі найвідоміших колаборантів – це застереження для тих, хто може спокуситися на співпрацю з ворогом.
