Осінній Київ дихає особливо. Золоте листя кружляє Андріївським узвозом, а з відкритих вікон Національної філармонії долинають звуки репетиції. Саме тут, у самому серці столиці, я зустрічаюся з легендою української музики — композитором Євгеном Станковичем.
У свої 80 років він випромінює неймовірну енергію та ясність думки. Його твори давно стали не просто музикою — вони перетворились на культурний код, що передає сутність українського духу.
“Музика — це найчистіша форма спілкування з душею народу,” — каже маестро, запрошуючи мене до невеликої кав’ярні біля філармонії, де його знає кожен працівник.
Творчий шлях
Творчий шлях Станковича розпочався в Київській консерваторії, але справжнє становлення відбулося в часи, коли українська культура змушена була боротися за право на самобутність.
“Нас намагалися загнати в шаблони радянського мистецтва, але щось глибинне всередині не дозволяло підкорятися,” — згадує композитор, помішуючи чай. “Моя фольк-опера ‘Цвіт папороті’ була заборонена після прем’єри. Тоді я зрозумів: якщо влада боїться музики, значить, у ній є справжня сила.”
Марія Бурмака, відома українська співачка, яка приєднується до нашої розмови, додає: “Твори Станковича мають генетичну пам’ять. Коли вперше почула його ‘Карпатський концерт’, відчула, ніби моя душа згадала щось, чого свідомо не знала.”
Визначні твори
За п’ять десятиліть творчості Євген Станкович створив понад 300 музичних творів: симфонії, опери, балети, камерні композиції. Його “Панахида за померлими з голоду” стала першим музичним твором, що відкрито заговорив про трагедію Голодомору.
“Знаєте, коли я писав ‘Панахиду’, не міг спати ночами,” — зізнається композитор. “Чув голоси тих, хто відійшов. Це був мій обов’язок — дати їм голос через музику.”
Вулицею проходить група студентів з нотними папками — майбутні музиканти поспішають на заняття. Маестро проводжає їх поглядом: “Найбільша радість — бачити, як молодь відкриває для себе українську музику. Не як екзотику, а як частину світового культурного процесу.”
Міжнародне визнання
Олександр Піроженко, диригент Національного симфонічного оркестру, з яким ми перетинаємось у кав’ярні, підтверджує: “Твори Станковича виконуються у Карнегі-холі, Берлінській філармонії, Паризькій опері. Це вже не просто український композитор — це голос нашої країни у світовому музичному просторі.”
Музика в часи війни
Особливого значення творчість Станковича набула після повномасштабного вторгнення. Його симфонічна поема “Майдан-2014” та нещодавно написана “Молитва за Україну” звучать на благодійних концертах у всьому світі.
“Музика здатна сказати про війну те, що неможливо висловити словами,” — говорить композитор. “Коли в Амстердамі виконували мою ‘Молитву за Україну’, зал встав. Люди плакали, не розуміючи мови, але відчуваючи біль і віру нашого народу.”
Мистецька спадщина
У мистецькому просторі “Острів” на Подолі відкрилася виставка, присвячена творчості Станковича. Молоді художники інтерпретували його музичні твори через візуальні образи. Куратор виставки Наталія Шульга розповідає: “Для молодого покоління Станкович — не просто класик з підручника. Його мова зрозуміла й актуальна, бо говорить про вічне мовою сучасності.”
Творчість сьогодні
Попри поважний вік, композитор продовжує активно творити. На його робочому столі — партитура нової опери “Шлях до себе”, прем’єра якої запланована на наступний сезон у Національній опері України.
“Щоранку прокидаюся о шостій і сідаю за фортепіано,” — ділиться своїм розпорядком маестро. “У цей час Київ ще спить, а музика народжується найлегше. Відчуваю, як місто поступово прокидається, і це теж стає частиною композиції.”
Музика як ідентичність
Наша розмова добігає кінця, коли надворі вже сутеніє. Вогні Хрещатика спалахують, створюючи особливу атмосферу київського вечора. Євген Федорович дивиться на місто з особливою ніжністю.
“Знаєте, що найважливіше в музиці? Тиша між нотами. Саме там живе справжній сенс,” — каже на прощання. “Так само й у нашій ідентичності — вона не в гучних гаслах, а в тихому, але непохитному знанні: ми є, ми звучимо, і наша мелодія буде почута.”
Виходячи з кав’ярні, чую, як вуличний музикант на Майдані Незалежності виконує мелодію з “Карпатського концерту” Станковича. Перехожі сповільнюють крок, дослухаючись. У цьому моменті — вся суть: музика великого маестро стала голосом України, який говорить до серця кожного.
