Пам’ятний осінній день видався напрочуд теплим. Ми зустрілися з легендарним британським нейрохірургом Генрі Маршем у затишному дворику на Подолі. Мабуть, символічно, що саме в цьому історичному районі Києва, де переплітаються епохи, ми розмовляли про життя, смерть і складні етичні питання сучасної медицини.
Генрі Марш — не просто видатний нейрохірург, а людина, яка має особливий зв’язок з Україною. Понад 30 років він приїжджає до Києва, оперує, навчає українських лікарів і просто закохується в наше місто знову і знову.
“У Києві є щось особливе, — розповідає Марш, поглядаючи на золотаві каштани. — Коли я вперше приїхав сюди на початку 90-х, це було інше місто. Але його душа, його характер — вони залишаються незмінними”.
Наша розмова починається з неочікуваного. Замість медичних тем Генрі ділиться своїми враженнями від ранкової прогулянки Андріївським узвозом.
“Знаєте, щоразу відкриваю для себе якісь нові куточки. Сьогодні зайшов до маленької кав’ярні біля Андріївської церкви — там працює дивовижна жінка Ольга, яка варить найкращу каву, яку я коли-небудь пив. Ми розговорилися, і вона розповіла, що її син — військовий медик. Ось такі зустрічі роблять Київ особливим”.
Етичні аспекти трансплантології
Та все ж, головна мета нашої зустрічі — поговорити про етичні аспекти трансплантології, галузі, яка в Україні лише розвивається, але вже стикається з багатьма викликами.
“Трансплантологія — це особлива сфера, де переплітаються найглибші етичні питання, — серйозніє Марш. — Коли ми говоримо про донорство органів, ми говоримо про смерть однієї людини, яка дарує життя іншій. Це найбільший дар, який можна уявити”.
За його словами, в Україні існує кілька ключових проблем у цій сфері. Перша — недостатня обізнаність суспільства. Друга — недовіра до системи охорони здоров’я. Третя — відсутність належної інфраструктури.
“В Британії ми десятиліттями будували культуру донорства органів. Це не просто медична процедура — це зміна суспільної свідомості”, — пояснює лікар.
Погляд українських спеціалістів
Олена Петренко, трансплантолог з Інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова, яка приєдналася до нашої розмови, додає: “Щороку тисячі українців потребують пересадки органів. Але ми можемо задовольнити лише малий відсоток цієї потреби. Людські долі вирішуються у коридорах лікарень, і часто ми відчуваємо безпорадність”.
Марш киває і ділиться власним досвідом: “Найважчі рішення в медицині — це коли ти розумієш, що не можеш допомогти. В нейрохірургії я часто стикався з цим. Ти бачиш людину, знаєш, що технічно можеш провести операцію, але також розумієш, що якість життя після неї буде надзвичайно низькою. Що робити? Оперувати чи ні? Це питання, на які немає простих відповідей”.
Нова книга та український досвід
Саме такі складні етичні дилеми стали темою нової книги Марша, яку він пише зараз. Частину матеріалу він збирає в Україні, спілкуючись з лікарями та пацієнтами.
“Мене вражає стійкість українських медиків. В умовах обмежених ресурсів вони роблять неможливе. Я бачив операції в київських лікарнях, які можна сміливо назвати подвигом”, — зізнається британець.
Ми переходимо до обговорення практичних аспектів розвитку трансплантології в Україні. Марш вважає, що українська медицина має величезний потенціал, але потребує системних змін.
“Потрібно вибудувати чітку і прозору систему, коли кожен українець розумітиме, як працює трансплантація, як здійснюється відбір пацієнтів, як забезпечується етичність процедур”, — наголошує хірург.
Досвід Великої Британії
За його словами, досвід Великої Британії показує, що ключову роль відіграє саме довіра суспільства до системи. “Люди мають бути впевнені, що процес є справедливим і прозорим. Тільки тоді вони будуть готові стати донорами органів”.
Історії пацієнтів
Михайло Коваленко, пацієнт, якому три роки тому пересадили нирку, приєднується до нашої бесіди. Його історія — яскрава ілюстрація того, як трансплантація може дати людині друге життя.
“До пересадки я був прив’язаний до діалізу, не міг працювати, подорожувати. Зараз я повернувся до активного життя, заснував громадську організацію, яка допомагає пацієнтам, що очікують на трансплантацію”, — розповідає Михайло.
За словами Коваленка, найважче для пацієнтів — це чекання. “В Україні черга на трансплантацію може тривати роками. Це не просто час — це життя, яке проходить повз”.
Генрі Марш погоджується: “Система розподілу органів має бути максимально справедливою. Коли йдеться про життя і смерть, не може бути місця для корупції чи зловживань”.
Навчання молодих медиків
Наприкінці нашої розмови ми торкаємося теми навчання молодих медиків етичним аспектам трансплантології. Марш вважає це одним із найважливіших завдань.
“Молоді лікарі мають розуміти, що медицина — це не лише техніка і протоколи. Це постійний етичний вибір. І найважливіше — ніколи не забувати, що за кожною медичною справою стоїть людина з її страхами, надіями і гідністю”.
Прощання з Києвом
Наша розмова добігає кінця, коли сонце починає хилитися до горизонту. Вечірній Київ огортається м’яким світлом, і Генрі Марш з усмішкою зауважує: “Знаєте, я бачив багато міст світу, але саме тут, у Києві, я відчуваю особливий зв’язок між минулим і майбутнім. Можливо, тому я вірю, що українська медицина має всі шанси стати однією з найкращих у Європі”.
Прощаючись, він додає: “Передайте своїм читачам, що найбільша цінність — це життя. І якщо ми можемо дарувати його іншим через донорство органів — це, мабуть, найвищий прояв людяності”.
Залишаючи затишний подільський дворик, я думаю про те, як одна розмова може змінити погляд на звичні речі. І про те, що слова Генрі Марша — це не просто професійна думка видатного медика, а мудрість людини, яка десятиліттями стояла на межі життя і смерті, рятуючи тих, кому інші не могли допомогти.
