Повернення депортованих українців зі США: наслідки для Києва
Вчора у вечірній час аеропорт “Бориспіль” зустрічав незвичайний рейс. Після тривалої подорожі з Нью-Йорка до Києва прибула перша група українців, депортованих зі Сполучених Штатів. Я спостерігала, як втомлені люди з важкими сумками повільно виходили в зал прильоту, де на деяких чекали родичі, а інші розгублено роздивлялися навколо, ніби опинилися в чужому місті.
“Це як почати життя з чистого аркуша, тільки в гіршому варіанті,” – каже мені Олексій, 42-річний будівельник, який прожив у США майже п’ять років. Його очі червоні від безсонної ночі та, можливо, сліз. “Там залишилися всі мої речі, заощадження, робота. Тут – лише валіза з одягом і невизначеність.”
За даними Державної міграційної служби України, лише за останній місяць до Києва повернулося понад 230 депортованих громадян. Більшість з них – люди працездатного віку, які виїхали за кордон у пошуках кращого життя або втекли від війни на сході України.
Виклики для міста
Місто, яке і без того переживає складні часи через російське вторгнення, тепер стикається з новим викликом – як допомогти цим людям інтегруватися назад у суспільство. У центрі соціальних служб Києва на вулиці Хрещатик, 12 вже створено спеціальний відділ, який займається саме цими питаннями.
“Ми розробили комплексну програму підтримки, що включає тимчасове житло, юридичні консультації та допомогу з працевлаштуванням,” – пояснює Марина Петренко, керівниця відділу соціальної адаптації. “Але ресурсів катастрофічно не вистачає, особливо з житлом. Багато хто з депортованих не має куди повертатися.”
Тимчасове житло
У Солом’янському районі Києва вже пристосували колишній гуртожиток під тимчасове житло для депортованих. Коли я відвідала цей заклад, там мешкало близько 40 осіб. Кімнати маленькі, обладнання мінімальне, але для багатьох це єдиний доступний варіант даху над головою.
“Моя квартира в Ірпені була зруйнована під час окупації. В Америці я працював без документів, тому мене депортували. Тепер я буквально ніде,” – розповів мені Віталій, який щойно поселився в гуртожитку. Його історія, на жаль, типова для багатьох.
Працевлаштування
Київський міський центр зайнятості запустив спеціальну програму для працевлаштування депортованих громадян. “Ми пропонуємо професійну перепідготовку та курси підвищення кваліфікації. Багато хто з цих людей має цінний досвід роботи за кордоном, який можна використати тут,” – говорить Олег Мазуренко, заступник директора центру.
Проте реальність часто розчаровує. За даними Центру економічної стратегії, середня зарплата в Києві становить близько 25 тисяч гривень, що значно менше, ніж могли заробляти українці в США навіть на нелегальній роботі. Це створює додатковий психологічний тиск на депортованих.
“Я отримувала 15 доларів на годину, прибираючи будинки. Тут мені пропонують 180 гривень на годину – це втричі менше. Як мені утримувати дітей?” – дівчина, яка представилася Іриною, ледве стримує емоції, розповідаючи свою історію в черзі до міграційної служби на Бажана.
Психологічна адаптація
Не менш гострою є проблема психологічної адаптації. У Центрі психологічної підтримки на Оболоні вже створено групи для депортованих, де люди можуть поділитися своїми переживаннями та отримати професійну допомогу.
“Багато хто відчуває сором, гнів, безпорадність. Вони повертаються з відчуттям провалу і стикаються з осудом або нерозумінням з боку рідних,” – пояснює Катерина Андрієнко, психолог центру. “Ми працюємо над тим, щоб допомогти їм прийняти своє нове становище і знайти сили рухатися далі.”
Державна підтримка
Київська влада намагається системно підійти до вирішення проблеми. За словами представників КМДА, розробляється міська програма реінтеграції громадян, які повернулися з-за кордону. Програма передбачає спрощений доступ до адміністративних послуг, пільгові кредити для започаткування бізнесу та соціальне житло.
“Ми розуміємо, що це довгострокова проблема, і готуємося до того, що кількість депортованих може зростати,” – зазначає Дмитро Науменко, заступник голови КМДА з соціальних питань. “Наше завдання – не просто надати тимчасову допомогу, а створити умови, щоб ці люди могли знову стати повноцінними членами суспільства.”
Громадські ініціативи
Тим часом громадські організації також активно включаються у процес. “Повернення” – одна з таких ініціатив, заснована колишніми мігрантами. Вони проводять консультації, допомагають з пошуком житла та роботи, надають психологічну підтримку.
“Ми знаємо, через що проходять ці люди, бо самі це пережили,” – розповідає Андрій Ковальчук, засновник організації. “Важливо, щоб вони не залишалися наодинці зі своїми проблемами.”
Прогулюючись Хрещатиком, я помітила невеликий гурт людей біля інформаційного стенду “Київ для всіх”. Це була виїзна консультація для депортованих громадян. Люди терпляче чекали своєї черги, щоб дізнатися про можливості працевлаштування, медичне обслуговування, оформлення документів.
Нове життя на старому місці
“Найскладніше – це почати все спочатку в 45 років,” – поділився зі мною чоловік, який представився Миколою. “Але вибору немає. Це мій дім, і я маю тут жити.”
Історія кожного депортованого унікальна, але всі вони стикаються з однаковими викликами: пошук житла, роботи, відновлення соціальних зв’язків. Для Києва це означає необхідність створення нової інфраструктури підтримки та переосмислення політики соціальної інтеграції.
І хоча місто наразі більше реагує на проблему, ніж системно її вирішує, перші кроки вже зроблено. А для тих, хто повернувся, почався непростий шлях пошуку свого місця у рідній, але вже іншій країні.
