Булінг в київських школах: коли дитячі конфлікти переростають у системне цькування
Шкільний коридор гуде від галасу учнів на перерві. Для більшості це час відпочинку і спілкування, але для 13-річного Максима – початок щоденного випробування. Хлопець притискається до стіни, намагаючись стати непомітним. Його погляд тривожно перебігає від одного кінця коридору до іншого.
“Я просто хочу, щоб мене залишили в спокої,” – тихо каже Максим, опустивши очі.
Історія Максима – один із багатьох випадків булінгу, що набирають обертів у школах столиці. За даними Міністерства освіти і науки України, кількість зафіксованих випадків цькування зросла на 17% за останній навчальний рік. У Києві ця проблема набула особливої гостроти через високу концентрацію шкіл та численність учнівського контингенту.
Сучасні форми булінгу
“Ми бачимо тривожну тенденцію,” – розповідає Оксана Петренко, шкільний психолог гімназії №107. – “Сучасний булінг став більш витонченим. Діти рідше застосовують фізичне насильство, натомість поширюють чутки, створюють групи у соцмережах для цькування, виключають жертву з колективу. Це важче помітити, але шкода для психіки дитини не менша.”
На Оболоні, у школі №168, запровадили комплексну програму протидії булінгу. Директорка закладу Марина Ковальчук розповідає про результати:
“Ми почали з анонімного анкетування, яке показало, що майже 40% наших учнів стикалися з різними формами цькування. Це спонукало нас діяти системно – ми проводимо тренінги для дітей, вчителів і батьків, створили службу медіації конфліктів, де старшокласники допомагають молодшим вирішувати суперечки мирним шляхом.”
Погляд зсередини
Прогулюючись подвір’ям школи на Сирці, зустрічаю групу семикласників, які відверто діляться своїми спостереженнями.
“У нас в класі хлопці дражнили Софію через її окуляри та вагу,” – розповідає Аліна. – “Спочатку це здавалося просто жартами, але потім я побачила, як вона плаче у туалеті. Ми з подругами вирішили заступитися за неї і поговорили з класною керівницею.”
Експерти відзначають, що свідки булінгу часто не втручаються через страх самим стати жертвами. Проте саме їхня позиція може кардинально змінити ситуацію.
Ефективні стратегії протидії
Сергій Крамаренко, координатор проєкту “Стоп булінг” у Києві, пояснює:
“Коли спостерігачі відкрито висловлюються проти цькування, у 57% випадків воно припиняється протягом 10 секунд. Тому ми навчаємо дітей безпечним способам втручання – від простого “Перестань, це не смішно” до звернення за допомогою до дорослих.”
У школі №321 на Троєщині відкрили “Кімнату примирення”, де конфліктуючі сторони можуть спокійно поговорити під наглядом шкільного психолога.
“Часто кривдники самі не усвідомлюють шкоди, яку завдають,” – ділиться досвідом психологиня Вікторія Дмитренко. – “Коли вони чують, як їхні дії впливають на іншу дитину, багато хто щиро розкаюється. Ми працюємо не для покарання, а для розуміння і зміни поведінки.”
Роль батьків
Батьки також стають активними учасниками вирішення проблеми. На Позняках створили батьківську ініціативу “Безпечна школа”, яка проводить просвітницькі заходи та надає підтримку родинам, що зіткнулися з булінгом.
“Мого сина цькували через те, що він захоплюється балетом,” – розповідає Наталія, мама п’ятикласника з Печерського району. – “Спочатку я порадила йому просто ігнорувати, але це не допомогло. Тоді я звернулася до школи, але реакція була млявою. Лише коли ми з іншими батьками порушили це питання на загальношкільних зборах і запропонували конкретні кроки, ситуація почала змінюватися.”
Законодавче регулювання та профілактика
За законодавством України, за булінг передбачена адміністративна відповідальність. Торік у Києві було складено 112 протоколів про адміністративні правопорушення за фактами цькування. Проте фахівці наголошують, що каральні заходи мають доповнюватися профілактичною роботою.
Олег Савчук, представник Департаменту освіти КМДА, підкреслює:
“Ми розуміємо, що краще запобігти булінгу, ніж боротися з його наслідками. Тому в усіх школах міста впроваджуємо курси соціально-емоційного навчання, де діти вчаться емпатії, комунікації та конструктивного вирішення конфліктів.”
Історія успіху
Повертаючись до історії Максима, з яким ми зустрілися на початку, є і позитивний розвиток. Після втручання шкільного психолога, роботи з класом та індивідуальних бесід з кривдниками, ситуація почала змінюватися.
“Тепер у мене з’явилися друзі,” – ділиться хлопець із легкою усмішкою. – “Мене запросили до шкільного гуртка робототехніки, і виявилося, що багатьом цікаво те, чим я займаюся.”
Історія Максима показує: булінг можна подолати, якщо об’єднати зусилля дітей, батьків, вчителів та адміністрації школи. Київські освітяни наголошують – важливо створювати атмосферу, де кожна дитина почувається в безпеці, а прояви агресії не залишаються без уваги.
“Булінг – це не “школа життя” чи “дитячі жарти”, як дехто вважає,” – підсумовує Оксана Петренко. – “Це насильство, яке залишає глибокі емоційні рани. Наше завдання – виховати покоління, яке вміє спілкуватися з повагою і розв’язувати конфлікти мирним шляхом.”
