День пам’яті жертв Голодомору в Києві: історія болю, яка об’єднує покоління
Листопадовий вітер гортає сторінки осіннього календаря, наближаючи нас до 22 листопада – дня, коли Київ і вся Україна завмирають у скорботній тиші. Цього року виповнюється 92 роки від початку Голодомору – трагедії, яка забрала мільйони українських життів, але не зламала дух нації.
Ранок у столиці починається особливо. На Михайлівській площі вже о восьмій ранку збираються люди різного віку – від маленьких школярів до сивочолих дідусів. Вони несуть свічки та колоски пшениці.
«Моя бабуся пережила Голодомор. Їй було тоді лише шість років. Вона розповідала, як її мама ховала зерно в ляльці, щоб врятувати дітей», – ділиться Марина Ковальчук, вчителька однієї з київських шкіл, яка прийшла з групою своїх учнів.
Підготовка до вшанування
Цьогорічні заходи вшанування пам’яті жертв Голодомору в Києві розпочалися ще за тиждень до офіційної дати. У школах проводяться уроки історії, в бібліотеках – тематичні виставки, а в Національному музеї Голодомору-геноциду на Печерську відкрилася нова експозиція «Голоси, що не змовкли».
«Наш обов’язок – зберегти і передати правду про ці трагічні події наступним поколінням», – говорить директор музею Олеся Стасюк. За її словами, музей цього року очікує рекордну кількість відвідувачів – понад 15 тисяч людей протягом тижня пам’яті.
На Майдані Незалежності розгорнуто інсталяцію «Зламані колоски» – 33 великі снопи пшениці, які символізують 33-й рік – пік Голодомору. Кожен сніп представляє одну з областей України, що постраждали від голоду.
Молодь і пам’ять
Вражає кількість молоді, яка долучається до вшанування. Студенти Київського університету імені Шевченка організували акцію «Запали свічку пам’яті». Вони розносять свічки літнім людям, які не можуть вийти з дому, щоб ті могли приєднатися до загальнонаціональної хвилини мовчання.
«Мені 19 років, і я вперше усвідомила масштаб трагедії, коли почала працювати з архівними документами для студентського проєкту», – розповідає Софія Литвиненко, студентка історичного факультету. – «Голодомор – це не просто сторінка в підручнику. Це біль, який досі живе в наших родинах».
Центральні події дня
О 16:00 на Михайлівській площі починається центральний захід – всеукраїнська акція «Запали свічку». Тисячі киян формують із свічок символічний хрест. Серед присутніх – представники влади, духовенства, громадські діячі та дипломати.
Особливо зворушливим моментом стає виступ дитячого хору «Щедрик», який виконує «Реквієм за померлими з голоду». Площа завмирає. В очах людей – сльози, в руках – тремтливе полум’я свічок.
На Андріївському узвозі місцеві художники створили муральну інсталяцію «Пам’ять крізь покоління» – зображення облич реальних людей, які пережили Голодомор. Поруч – їхні історії, записані родичами та дослідниками.
Волонтери роздають перехожим символічні зерна пшениці в маленьких торбинках з написом «Пам’ятаємо. Не пробачимо».
Живі свідчення
«У нашій родині в 33-му померло дев’ятеро людей. Вижила лише прабабуся, якій тоді було 15 років», – розповідає Микола Петренко, киянин, який щороку приходить на заходи пам’яті зі своїми онуками. – «Вона ніколи не могла спокійно дивитися, як хтось викидає хліб».
У Національній опері України відбувається прем’єра вистави «Терор голодом» – музично-драматичної постановки, створеної на основі спогадів очевидців.
Хвилина мовчання
О 19:32 вся країна завмирає в хвилині мовчання. Цей час вибрано символічно – 19:32 на годиннику вказує на 1932 рік – початок Голодомору.
На Майдані Незалежності в цей момент гасне все освітлення, залишаються лише тисячі свічок. У багатьох киян цього вечора в вікнах також горять свічки пам’яті.
«Пам’ять про Голодомор – це не лише про минуле, це про нашу ідентичність і майбутнє», – зазначає історик Володимир Сергійчук, який проводить відкриту лекцію в Українському домі. – «Народ, який пам’ятає свою історію, не може бути переможеним».
Завершення дня
У київських храмах різних конфесій відбуваються поминальні служби за жертвами голоду. На Михайлівській площі залишаються люди навіть після завершення офіційних заходів. Вони стоять мовчки, з запаленими свічками, утворюючи живий ланцюг пам’яті.
День пам’яті жертв Голодомору в Києві – це не просто данина минулому. Це потужне нагадування про цінність свободи, незалежності та людського життя. І доки горить хоч одна свічка, доти живе пам’ять, яка не дозволить трагедії повторитися.
