Церемонія вшанування жертв Голодомору у Києві
Сьогодні у Києві відбулася зворушлива церемонія вшанування жертв Голодомору. Президент Володимир Зеленський разом з першою леді Оленою Зеленською вшанували пам’ять мільйонів українців, які загинули під час геноциду 1932-1933 років.
Під стінами Національного музею Голодомору-геноциду зібралися сотні киян. Попри холодну погоду, люди приходили сім’ями – тримали в руках лампадки, приносили колоски пшениці та хліб. Біля меморіалу я помітила літню жінку, яка витирала сльози.
“Моя бабуся пережила Голодомор. Розповідала, як їли кору з дерев і ховали померлих сусідів. Я приходжу сюди щороку – це мій обов’язок пам’ятати”, – поділилася Марія Петренко, 76-річна киянка.
Слово президента
Президент запалив свічку пам’яті біля монумента “Гірка пам’ять дитинства”. У своїй промові Зеленський наголосив, що Голодомор був свідомою політикою радянської влади, спрямованою на знищення українського народу.
“Сьогодні ми згадуємо мільйони життів, які були відібрані штучним голодом. Ця трагедія – частина нашої національної пам’яті, яка робить нас сильнішими у боротьбі за нашу свободу та ідентичність”, – зазначив президент.
Паралелі з сучасністю
Цьогорічні заходи особливі – вони відбуваються в умовах війни. Історик Володимир Сергійчук, який десятиліттями досліджує тему Голодомору, підкреслив паралелі з сучасністю.
“Тоді нас намагалися знищити голодом, сьогодні – ракетами та дронами. Але ціль та сама – стерти українську націю. Наш обов’язок – пам’ятати минуле і захищати майбутнє”, – сказав історик під час короткої розмови після офіційної частини.
Молодь і пам’ять
Біля меморіалу я зустріла також молодь. Студенти Київського національного університету прийшли цілою групою. Діана Коваленко, другокурсниця факультету журналістики, розповіла, що вони створюють проєкт усної історії, записуючи спогади родичів, які пережили Голодомор.
“Моя прабабуся врятувалася лише тому, що сусідка ховала для неї крихти хліба. Такі історії не можна забувати – вони показують і жахіття геноциду, і неймовірну силу людяності”, – поділилася дівчина.
Нова експозиція
На Михайлівській площі волонтери роздавали символічні зерна пшениці та стрічки. А в Національному музеї Голодомору відкрилася нова експозиція з архівними документами та особистими речами жертв. Найбільше вразив щоденник сільського вчителя з Полтавщини, який таємно записував все, що відбувалося.
“Сьогодні знайшов ще трьох померлих на дорозі. Люди пухнуть від голоду, а комісари забирають останнє зерно”, – такі рядки можна прочитати в пожовклому від часу зошиті.
Михайло Василенко, директор музею, розповів, що щороку відкриваються нові факти про Голодомор: “Архівні документи, спогади свідків – мозаїка трагедії складається з тисяч історій. Нашим завданням є не просто зберегти пам’ять, а й донести ці знання до молодого покоління та світу”.
Загальноміські заходи
По всьому Києві о 16:00 люди запалили свічки на підвіконнях. У Гідропарку група молоді організувала інсталяцію зі свічок у формі карти України. А на Майдані Незалежності відбувся вечір-реквієм, де звучали народні пісні та спогади очевидців у виконанні акторів.
Марія Іванівна, продавчиня з книгарні на Хрещатику, розповіла, що цілий день у їх магазині люди купували книги про Голодомор: “Приходили бабусі з онуками, батьки з дітьми. Це дає надію, що пам’ять житиме”.
Міжнародна увага
У церквах Києва відбулися поминальні служби. Біля Михайлівського Золотоверхого собору я помітила групу іноземців, які уважно слухали екскурсовода, що розповідав про трагедію 1932-1933 років.
“Ми мало знали про Голодомор у Швеції, але зараз весь світ має розуміти історію України – і трагічні, і героїчні її сторінки”, – поділився Йоган, турист зі Стокгольма.
Пам’ять і єднання
Вшанування жертв Голодомору – не просто данина минулому. Для киян, як і для всіх українців, це момент єднання та усвідомлення сили нашого народу, який, попри всі жахіття історії, зберіг свою ідентичність і продовжує боротьбу за свободу.
Коли стемніло, площа перед меморіалом перетворилася на море вогників. Люди продовжували приходити, запалювати свічки і просто мовчати. Іноді тиша говорить більше, ніж будь-які слова.
