Боротьба з ВІЛ/СНІД
У Всесвітній день боротьби з ВІЛ/СНІД я знову переосмислюю свою роль журналістки та киянки. Роками спілкуючись з найрізноманітнішими людьми, помічаю – теми, пов’язані з ВІЛ, у нас все ще говорять пошепки. Валерія Рачинська змінює це, відкрито розповідаючи про свій статус та допомагаючи іншим.
Зустрічаємося в невеличкій кав’ярні на Подолі. Валерія приходить з легкою усмішкою – енергійна жінка з короткою зачіскою та яскравими очима. “У 2006 році я дізналася про свій діагноз випадково, під час вагітності,” – починає вона, помішуючи чай. “Тоді це було як вирок. Я нічого не знала про ВІЛ, думала, що помру за кілька років.”
Перші випробування
Після діагнозу життя Валерії кардинально змінилося. Медичні працівники часто ставилися з упередженням, одного разу навіть відмовили в плановій операції. “Коли лікарка дізналася про мій статус, вона просто сказала: ‘Ми таких не беремо’,” – згадує Валерія.
Саме ці випадки дискримінації спонукали її до активізму. “Спочатку я просто хотіла знайти інформацію для себе. Потім зрозуміла, що можу допомагати іншим,” – розповідає вона, дивлячись у вікно на осінній Київ.
Статистика та стигма
За даними Центру громадського здоров’я, в Україні близько 140 тисяч людей живуть з ВІЛ-інфекцією. Експерти вважають, що реальна цифра значно вища, адже багато українців навіть не підозрюють про свій статус.
“Найгірше – не сам діагноз, а стигма навколо нього,” – пояснює Валерія. – “Люди бояться не хвороби, а реакції оточення.” Сьогодні вона очолює громадську організацію, що допомагає людям з ВІЛ отримувати психологічну підтримку та юридичний захист.
Виклики воєнного часу
Після повномасштабного вторгнення робота Валерії стала ще важливішою. “Багато пацієнтів втратили доступ до терапії через переміщення, декому довелося покинути домівки без необхідних ліків,” – розповідає вона. Її команда налагодила систему доставки антиретровірусної терапії навіть у найскладніших умовах.
Ми переходимо Контрактову площу, де Валерія показує мені свій улюблений куточок – маленьку лавочку біля фонтану. “Тут я часто збиралася з думками після складних днів,” – каже вона. – “Київ дарує мені сили.”
Зміни в суспільстві
Мешканці столиці поступово змінюють своє ставлення до ВІЛ. Олена Кравченко, психологиня з Дніпровського району, зазначає: “За останні п’ять років інформованість зросла. Люди частіше проходять тестування, розуміють, що ВІЛ – це не вирок.”
Директор Київського міського центру профілактики та боротьби зі СНІДом Валентин Набока додає: “Сучасна терапія дозволяє людям з ВІЛ жити повноцінним життям. При правильному лікуванні вірус не передається статевим шляхом, а діти народжуються здоровими.”
Валерія погоджується: “Мій син народився без ВІЛ. Він вже підліток, займається спортом, мріє стати програмістом.” Її очі світяться, коли вона говорить про сина.
Плани на майбутнє
Біля пам’ятника Григорію Сковороді Валерія розповідає про свої плани – створення мобільного додатку для людей з ВІЛ, де вони зможуть анонімно отримувати консультації та нагадування про прийом ліків.
“У нас багато стереотипів про ВІЛ-позитивних людей, ніби це якісь маргінали,” – каже Марина Степаненко, соціальна працівниця з Солом’янки. – “Насправді це звичайні кияни: вчителі, бухгалтери, водії, журналісти.”
Історії допомоги
За роки активізму Валерія допомогла сотням людей. “Пам’ятаю дівчину, яка після діагнозу хотіла покінчити з життям. Ми говорили годинами, а сьогодні вона сама консультує інших,” – ділиться вона.
Наприкінці розмови ми заходимо в невеличкий сквер на Андріївському узвозі. Осінній вітер кружляє листя під ногами. “Знаєте, що я зрозуміла за ці роки? ВІЛ змінив моє життя, але не зруйнував його. Я стала сильнішою і навчилася цінувати кожен день,” – каже Валерія, дивлячись на київські пагорби.
Роль відкритого діалогу
За словами психологів, саме такі відкриті розмови допомагають руйнувати стигму. “Кожна історія, розказана вголос, наближає нас до нормалізації сприйняття ВІЛ у суспільстві,” – пояснює Олег Корнієнко, психотерапевт з Печерського району.
Прощаючись, Валерія нагадує: “Найважливіше – регулярно проходити тестування. Раннє виявлення ВІЛ дозволяє своєчасно почати лікування.” За її словами, експрес-тести на ВІЛ можна безкоштовно зробити в багатьох медичних закладах Києва.
Спускаючись Андріївським узвозом, я думаю про тисячі киян, які живуть з ВІЛ і щодня долають не лише фізичні, а й суспільні бар’єри. Історія Валерії – це історія про силу, відкритість і підтримку. Саме з таких історій складається справжній портрет сучасного Києва – міста, яке вчиться приймати різноманіття та підтримувати кожного.
