Вранці, прокинувшись у своїй київській квартирі, я знову думаю про тих, хто не спить ночами десь на кордоні. Сьогодні маю розповісти вам історію про те, як тисячі простих людей разом з великими компаніями зробили щось справді важливе для наших захисників. Це не просто новина про гроші. Це історія про те, як працює справжня єдність.
Місія 077: результати збору
Київстар та благодійний фонд «Повернись живим» нещодавно завершили свій сьомий спільний проєкт. Називається він «Нам тут жити: Місія 077». За п’ять місяців вдалося зібрати 77 мільйонів гривень. Уявіть собі цю суму. А тепер уявіть, на що вона піде. На зв’язок для чотирьох армійських корпусів, які захищають наш Північний кордон.
Хто долучився до збору
Двадцять мільйонів внесла сама компанія Київстар. Решту зібрали звичайні українці. Абоненти, бізнеси, небайдужі люди. До збору приєдналися великі імена: медіагрупа 1+1, мережа аптек АНЦ, Uklon, навіть театр імені Франка. Коли бачиш такий список, розумієш: підтримка армії об’єднує всіх. Від пасажира таксі до театрального глядача.
Чому зв’язок так важливий
Я зустрічалася з волонтерами, які розповідали мені про реальні потреби фронту. Знаєте, що вони говорять найчастіше? Не про зброю. Про зв’язок. Без нього сучасна війна неможлива. Це як нервова система людини. Можна мати сильні руки й ноги, але якщо нерви не працюють, тіло не може діяти злагоджено.
Олександр Комаров, керівник Київстар, говорить просто й чесно. Ми живемо тут, працюємо тут. Підтримка армії була і залишається головним пріоритетом. Не заради піару чи реклами. А тому що інакше просто не можна. Коли твоя країна воює, ти не можеш стояти осторонь.
Що конкретно отримали військові
Що конкретно отримали військові? Розкажу детальніше. Це не просто якісь абстрактні гаджети. Інтерактивні панелі для координації дій. Зарядні станції, бо в полі немає розеток. Супутникові системи зв’язку. Дротові телефони для найнадійнішого з’єднання. Планшети для оперативної роботи з картами й даними.
Вже відбулося дві видачі. Третя буде найближчим часом. У ній підрозділи отримають пікапи й буси. Для швидкої логістики, для переміщення людей і майна. Бо час на фронті коштує життів.
Голоси з фронту
Тарас Чмут, директор фонду «Повернись живим», пояснює професійно. У сучасній війні перемагає той, хто швидше опрацьовує інформацію. Хто може миттєво координувати дії різних підрозділів. Зв’язок – це основа всього. Без нього не буває успішних операцій, ні наступальних, ні оборонних.
Свідчення офіцера
Я розмовляла з офіцером цивільно-військового співробітництва Данилом П’ятковим. Він служить у 21-му корпусі. Його слова варто запам’ятати. Без зв’язку немає координації. А без координації неможливо виконувати завдання. Звучить просто, але за цими словами – щоденна реальність тисяч бійців.
Данило розповів цікаву деталь. Сьогодні найбільше уражень завдають дронами. А вся робота дронів залежить від зв’язку. Starlink, ретранслятори, різні системи передачі даних. Але зв’язок – це не лише рації. Це ноутбуки, планшети, все те обладнання, що забезпечує управління підрозділами.
Системна підтримка країни
Коли йдеш вулицями Києва, не завжди думаєш про технічні деталі війни. Бачиш людей у кав’ярнях, дітей, що біжать до школи, бабусь із сумками біля магазинів. Звичайне життя, яке продовжується. Але це життя можливе лише тому, що хтось стоїть на кордоні. І цим людям потрібні не тільки наші думки й молитви. Їм потрібні конкретні речі.
Київстар за чотири роки війни спрямував майже 4,4 мільярда гривень на підтримку країни. Це не разова акція. Це системна робота. ЗСУ, суспільство, абоненти – допомога йде в різних напрямках. Компанія розуміє просту істину: бізнес не існує окремо від країни, у якій працює.
Нам тут жити
Мені подобається назва проєкту: «Нам тут жити». Саме тут. У цьому місті, у цій країні. Не десь далеко, не в абстрактному майбутньому. Тут і зараз. І коли ти це розумієш, питання про допомогу не стоїть. Вона просто необхідна.
Знаю, що багато киян долучалися до збору особисто. Хтось відправив повідомлення, хтось перерахував гроші через додаток. Суми були різні. Хтось міг дати сто гривень, хтось більше. Але кожна гривня йшла в загальну скарбничку. І ось результат: 77 мільйонів.
Сила єдності
Ця історія нагадує мені про одну просту істину. Війну виграють не тільки на полі бою. Її виграють у тилу, у містах, у серцях людей, які не байдужі. Коли компанія, волонтерська організація й тисячі звичайних громадян об’єднуються заради однієї мети, це дає силу. Не тільки матеріальну, а й моральну.
Наші військові на кордоні знають: вони не самотні. За ними стоїть ціла країна. Кожен планшет, кожна зарядна станція, кожен телефон – це не просто техніка. Це повідомлення: «Ми з вами. Ми пам’ятаємо. Ми допомагаємо».
Іду сьогодні вечором додому по Хрещатику. Дивлюся на вогні міста, на людей навколо. Думаю про тих, хто зараз чергує десь у холодному окопі з планшетом і рацією. Про те, що завдяки такому зв’язку вони можуть краще координувати дії. Швидше реагувати на загрози. Ефективніше захищати. І головне – зберігати життя. Своє й товаришів.
Місія завершена. Але війна продовжується. А значить, потрібна нова підтримка. Нові збори, нові ініціативи. І я впевнена: кияни знову відгукнуться. Тому що нам тут жити. У цьому місті, під цим небом. І ми хочемо жити у мирі.
