Коли я вперше почула про проєкт Ганни Ярошевич, одразу відчула, що це та історія, яку потрібно розказати киянам. Бо це не просто кіно про війну. Це фільм про нас із вами, про те, як ми продовжуємо жити, працювати, мріяти попри все.
Фінська підтримка українського проєкту
Документальна стрічка «Все йде шкереберть» отримала підтримку Фінського кінофонду на етапі розробки. Новина прийшла якраз тоді, коли багато з нас шукають відповіді на запитання, як залишатися собою в умовах постійного стресу. Режисерка досліджує те, про що ми часто мовчимо за вечірнім чаєм, але що турбує кожного киянина. Як війна впливає на нашу психіку.
Історія данського архітектора в Києві
У центрі фільму – історія данського архітектора Мікаеля, який живе у воєнному Києві. Він не просто залишився тут. Він будує мрію посеред хаосу. Попри діагноз РДУГ, Мікаель бореться з тривогою, що посилюється після кожної повітряної тривоги. Його проєкт вражає своєю простотою та глибиною одночасно. Перший в Україні терапевтичний сад для людей з ПТСР.
Я згадала про розмову з психологинею Оленою з Печерська, яка веде групи підтримки для киян. Вона розповідала, що після масованих обстрілів до неї звертаються навіть ті, хто раніше вважав себе абсолютно стійкими. Люди шукають способи повернути собі відчуття землі під ногами. І такі проєкти, як сад Мікаеля, дають надію.
Особистий досвід режисерки
Сама Ганна Ярошевич не ховається за об’єктивом камери. Вона ділиться власним досвідом терапії, перетворюючи особисте на універсальне. Це вимагає неймовірної сміливості. Режисерка зізналася, що цей фільм особливий для неї, бо відображає шлях її покоління. Покоління цивільних, які шукають світло в темні часи війни.
Фінансування Фінського кінофонду прийшло якраз вчасно. Адже це одна з тих історій, які відбуваються тут і зараз. На вулицях нашого Києва, в квартирах на Оболоні, в кав’ярнях на Подолі. Ми фіксуємо, як адаптуємось до нової реальності, як знаходимо ресурси продовжувати.
Міжнародна співпраця
Проєкт створюється українською компанією ELERON PICTURES разом із партнерами з Фінляндії, Норвегії та Данії. Олександра Братищенко, одна з продюсерок, підкреслює стратегічну важливість співпраці з фінською компанією Making Movies Oy. Ця співпраця виросла з її роботи в резиденції Artists at Risk у Гельсінкі. Водночас Ганна та Катерина Пташка розвивали творчу складову в програмі Documentary Campus Masterschool.
Цінність міжнародного обміну
Міжнародна копродукція – це не просто про гроші. Катерина Пташка каже, що це цінний обмін досвідом. Допомагає знайти форму і голос історії, щоб вона резонувала з міжнародною аудиторією. Бо наші переживання, наші способи боротися з тривогою можуть стати підтримкою для когось на іншому кінці світу.
Визнання та підтримка
Проєкт уже встиг отримати підтримку програми Documenting Ukraine від Інституту гуманітарних наук у Відні. У лютому його відібрали для участі в навчальній програмі Documentary Campus Masterschool. Десять місяців команда працювала під наставництвом провідних експертів документального кіно. У листопаді фільм представили на IDFA в складі української делегації за підтримки Українського інституту.
Перетворення болю на силу
Розмовляючи з Андрієм, волонтером з Лівобережної, я почула цікаву думку. Він сказав, що наша сила зараз в тому, щоб не ховати біль, а перетворювати його на щось корисне. Терапевтичні сади, фільми, групи підтримки. Ми вчимося жити по-новому, не забуваючи про старі рани, але й не даючи їм керувати нашим життям.
Ганна Ярошевич розпочала роботу над «Все йде шкереберть» у минулому році. Тоді ще мало хто міг передбачити, наскільки актуальною стане ця тема. Але режисерка відчула те, що відчуваємо всі ми. Потребу говорити про те, як війна змінює нас зсередини.
Фільм про нас
Цей фільм – про нас, киян, які кожного ранку прокидаються і роблять вибір. Продовжувати жити, любити, творити. Попри тривоги, попри страхи, попри все. Це історія про данського архітектора і українську режисерку. Але насправді це історія про мільйони людей, які щодня борються з невидимим ворогом. З тривогою, з втомою, з невизначеністю.
Терапевтичний сад Мікаеля ще не побудований. Фільм Ганни ще в процесі створення. Але сама ідея, що хтось думає про наше психічне здоров’я, що хтось фіксує нашу боротьбу і шукає способи допомогти, вже дає сили. Бо ми не самотні в цьому шляху. І наші історії варті того, щоб їх розказали.
