Амністія військових злочинців
З кожним місяцем війни, що триває, питання майбутнього мирного договору стає все актуальнішим. Одне з найболючіших питань – можлива амністія для російських військових, які вчинили злочини на українській землі. Попри те, що офіційних переговорів наразі немає, дискусії навколо цієї теми не вщухають.
Повертаючись з чергової поїздки до Бучі, де я збирала історії місцевих мешканців для свого репортажу, не могла позбутися відчуття тривоги. Олена Петрівна, 67-річна пенсіонерка, зі сльозами розповідала мені, як на її очах розстріляли сусідів, які просто намагалися виїхати з міста. “Як можна пробачити таке? Якщо їх помилують, яка ж це справедливість?” – її голос досі звучить у моїй голові.
Міжнародне право та амністія
Міжнародні експерти з права категорично заперечують можливість амністії для осіб, причетних до воєнних злочинів та злочинів проти людяності. “Це буде нехтуванням нормами міжнародного права і створить небезпечний прецедент для майбутніх конфліктів”, – пояснює Марина Соловйова, юристка-міжнародниця, з якою я спілкувалася минулого тижня в Українському центрі з прав людини.
Справді, амністія за найтяжчі злочини суперечить самій природі міжнародного гуманітарного права. Римський статут Міжнародного кримінального суду, підписаний більшістю демократичних країн, чітко визначає, що воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид не мають строків давності та не підлягають амністії.
Громадська думка
Проходжу повз дитячий майданчик на Оболоні, відновлений після ракетного удару. Діти безтурботно граються на гойдалках, а їхні батьки, помітивши мій диктофон, охоче діляться думками. “Коли я чую про можливу амністію для російських військових, мені стає моторошно”, – каже Андрій, батько двох дітей. “Який приклад ми покажемо нашим дітям? Що можна вбивати, ґвалтувати, і тобі все зійде з рук?”
Психологічні аспекти правосуддя
Психологиня Світлана Карпенко, яка працює з постраждалими від війни, наголошує на важливості справедливості для психологічного зцілення суспільства: “Безкарність призводить до повторної травматизації. Люди, які пережили насильство, потребують визнання своїх страждань і покарання винних – це частина процесу відновлення”.
Історичні паралелі
Історичний досвід інших постконфліктних країн показує неоднозначність питання амністії. Після війни в колишній Югославії створення Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії стало важливим кроком для встановлення справедливості та примирення. Натомість у Руанді відсутність належного правосуддя після геноциду 1994 року призвела до тривалої напруги в суспільстві.
“Правосуддя перехідного періоду – це складний механізм, який має балансувати між потребою покарати винних і необхідністю відбудувати мирні відносини”, – пояснює професор Київського національного університету Олександр Мельник, з яким ми зустрілися в університетській бібліотеці, де він саме завершував роботу над дослідженням міжнародних військових трибуналів.
Людський вимір правосуддя
Дискусії про амністію часто ведуться з позицій політичної доцільності, забуваючи про людський вимір. Я пригадую інтерв’ю з Марією з Ірпеня, яка втратила всю родину під час окупації. “Для мене мир без справедливості – це не мир. Це капітуляція перед злом”, – казала вона, міцно стискаючи в руках фото своїх рідних.
Важливо розуміти, що вибір між справедливістю та миром – це хибна дилема. Дослідження, проведені міжнародними організаціями, свідчать, що сталий мир неможливий без належного розслідування та покарання за серйозні порушення прав людини.
Прогулюючись вечірнім Подолом, зупиняюся біля імпровізованого меморіалу загиблим воїнам. Літня жінка запалює свічку. Розговорилися. “Мій онук загинув під Бахмутом. Їм там 20-25 років було, а російські генерали, які віддавали накази бомбардувати міста, будуть жити в розкоші? Де справедливість?” – її слова, прості та щирі, відображають думки мільйонів українців.
Юридичні межі амністії
Правознавець Віктор Ковальчук, з яким ми зустрілися в Інституті міжнародних відносин, підкреслює: “Амністія можлива лише за певні категорії злочинів, пов’язаних з участю у воєнних діях, але в жодному разі не за воєнні злочини, тортури чи вбивства цивільних. Це принципова позиція міжнародного права”.
Шлях до примирення
Кожна країна, що пережила війну, шукає свій шлях до примирення. Для України важливо не лише досягти миру, але й забезпечити справедливість для жертв, відповідальність винних та створення запобіжників від повторення подібних трагедій у майбутньому.
“Мир, збудований на безкарності, – тимчасовий. Рано чи пізно несправедливість підірве його зсередини”, – ця думка директорки Центру документування воєнних злочинів Наталії Коваленко, висловлена під час нашої зустрічі на конференції з міжнародного гуманітарного права минулого місяця, здається, найточніше відображає суть проблеми.
Війна колись закінчиться. І від того, на яких умовах буде досягнуто мир, залежить не лише майбутнє України, а й стійкість міжнародного правопорядку. Справедливість не можна принести в жертву політичній доцільності – цей урок історії українці засвоїли надто болісно, щоб його забути.
