Документальний фільм про Київ: «Києве мій» показує місто світові
Увечері на Поштовій площі людно. Біля річкового вокзалу зібралися кияни різного віку — молодь, батьки з дітьми, літні пари. Усі з нетерпінням чекають початку відкритого показу документального фільму «Києве мій». Це не просто кіно — це погляд на столицю очима її мешканців.
Сьогодні я побувала на цьому показі. Спочатку думала прийти як глядачка, але журналістська цікавість взяла гору — хотілося почути історії творців фільму та героїв, які наважилися показати своє бачення міста.
Творчий процес
Режисерка стрічки Марина Ковальчук розповідає мені перед показом: «Ми знімали більше року. Хотіли показати не парадний Київ з листівок, а живе місто, яким його бачать звичайні люди. У нашому фільмі є і Хрещатик, і Троєщина, і Оболонь, і Теремки».
Фільм створювали в межах міської програми підтримки документального кіно. Знімальна група працювала в різних районах міста, записуючи історії киян різного віку та професій.
«Найскладніше було вибрати з сотень історій. У нас близько 40 героїв, але могло бути й 400», — ділиться продюсер фільму Олексій Павленко.
Герої фільму
Одна з героїнь фільму — 82-річна Ніна Петрівна з Подолу. Вона пережила окупацію Києва під час Другої світової, бачила відбудову міста після війни, а сьогодні розповідає онукам про історію кожної вулички свого району.
«Моя історія Києва — це не просто дати і факти. Це запах каштанів на Володимирській гірці, звуки трамваїв на Контрактовій, смак води з Андріївського узвозу», — каже вона після показу, витираючи сльози.
У фільмі є й молоді герої. Тарас, 28-річний архітектор, показує свій «Київ майбутнього» — проекти оновлення старих промзон, перетворення їх на креативні простори.
«Я мрію про місто, де старовинна архітектура гармонійно поєднується з сучасними рішеннями. Де на Подолі зберігаються будівлі XIX століття, а поруч з’являються інноваційні будинки», — розповідає він.
Нові кияни
Окрема частина фільму присвячена новим киянам — внутрішньо переміщеним особам, які знайшли в столиці свій другий дім.
Марія з Маріуполя розповідає, як спочатку боялася загубитися у великому місті, але згодом закохалася в його ритм і розмаїття. «Зараз я почуваюся киянкою. Це місто прийняло мене, дало роботу, нових друзів і надію».
Оператор фільму Сергій Вовк каже, що найбільше його вразили світанки над Дніпром: «Ми знімали з дрона, як прокидається місто. І з висоти пташиного польоту особливо видно, наскільки воно зелене. Це не просто столиця — це місто-парк».
Реакція публіки
Після показу глядачі ще довго не розходилися, обговорюючи побачене. Хтось впізнавав свої вулиці і двори, хтось відкривав для себе незнані куточки міста.
«Я живу в Києві 40 років, але сьогодні побачив його новими очима», — ділиться враженнями Володимир, інженер з Солом’янки.
Міжнародний резонанс
Творці фільму планують показати його на міжнародних фестивалях. «Києве мій» вже відібрано на кінофестивалі в Польщі та Чехії.
«Нам важливо показати світу справжній Київ — не тільки як столицю країни, що воює, але як місто з багатою історією, культурою і неймовірними людьми», — пояснює режисерка.
За словами організаторів, після фестивального туру фільм можна буде побачити онлайн. Також планується серія показів у школах міста, щоб познайомити юних киян з історією та сьогоденням їхнього міста.
Погляд у майбутнє
Виходячи з Поштової площі після показу, я помічаю, як глядачі по-іншому дивляться на будинки, на річку, на вечірнє небо над містом. Це магія кіно — воно дозволяє побачити знайоме новими очима. І можливо, саме цього нам зараз так не вистачає — погляду на Київ з любов’ю, крізь буденність до краси.
І як сказала наприкінці фільму одна з героїнь: «Київ — це не просто місто на мапі. Це стан душі».
