Героїня свободи преси Вікторія Рощина відзначена за мужність
Учора в київському колі журналістів ми отримали звістку, яка одночасно наповнила гордістю і болем. Наша колега Вікторія Рощина посмертно визнана героїнею свободи преси Міжнародного інституту преси (IPI). Визнання, яке вона заслужила ціною власного життя.
Вперше зустріла Вікторію на прес-конференції в 2019 році. Вона вирізнялася серед колег – не голосністю чи зухвалістю, а тихою, непохитною рішучістю. Її запитання були точними, як скальпель хірурга, а погляд – зосередженим і уважним. Така була Вікторія – журналістка, для якої правда важила більше, ніж власна безпека.
Визнання міжнародною спільнотою
Міжнародний інститут преси відзначив Вікторію Рощину за її надзвичайну відданість професії та мужність при висвітленні найгарячіших точок конфлікту. Вона працювала там, звідки інші тікали, розповідаючи історії людей, голос яких інакше не почули б.
“Вікторія втілювала найвищі ідеали журналістики – пошук правди попри небезпеку”, – зазначив представник IPI у своїй заяві.
Професійний шлях
Останні роки Вікторія присвятила висвітленню подій у прифронтових зонах. Вона збирала історії звичайних людей, чиє життя розділилося на “до” і “після”. Бабуся Ганна з Авдіївки, яка відмовлялася покидати свій будинок, подружжя Петренків з Маріуполя, які втратили все, але зберегли одне одного, вчителька Світлана з Бахмута, яка проводила уроки в підвалі… Вікторія давала голос тим, хто опинився в епіцентрі трагедії.
Колеги згадують її як професіоналку найвищого ґатунку. Максим Опанасенко, редактор одного з київських видань, розповів: “Коли Вікторія брала завдання, ми були впевнені – матеріал буде бездоганним. Вона ніколи не йшла на компроміси з правдою і етикою.”
Останній репортаж Вікторії надійшов із Запорізької області. Вона планувала повернутися до Києва на кілька днів, відпочити і побачити рідних. Але доля розпорядилася інакше.
Спогади близьких
Донька Вікторії, 19-річна Аліна, поділилася на церемонії вшанування: “Мама завжди казала, що її робота – це не просто професія, а місія. Вона вірила, що камера і блокнот – зброя не менш потужна, ніж автомат.”
Гуляючи вчора Хрещатиком, я помітила, як місто готується до фестивалю документального кіно. Серед анонсованих стрічок – фільм про українських журналістів. Думаю, історія Вікторії Рощиної має стати його частиною. Її шлях – це історія не лише про журналістику, а й про людяність, відданість і безмежну любов до України.
Вшанування пам’яті
Вулицями Києва зараз гуляє багато іноземних журналістів. Хочеться, щоб вони знали про таких, як Вікторія, – журналістів, які своєю роботою змінюють світ. У київському Будинку журналіста планують встановити меморіальну дошку на її честь. Це правильно. Але найкращою пам’яттю буде продовження її справи – розповідати правду, хоч би якою гіркою вона була.
Нагорода Міжнародного інституту преси – визнання не лише Вікторії, але й усіх українських журналістів, які працюють в надскладних умовах. Щодня, ризикуючи життям, вони доносять світові правду про події в Україні.
Мар’яна Борщ, колега Вікторії, сказала на церемонії: “Віка мріяла про мир і про те, щоб писати про відбудову, про повернення людей додому, про перші уроки в відновлених школах. Ми продовжимо її справу і обов’язково напишемо ці історії.”
Вікторія Рощина назавжди залишиться в історії української журналістики як символ мужності та незламності. І доки ми пам’ятаємо, доки продовжуємо її справу – вона з нами.
