Ідентифікація депортованих українських дітей під загрозою
Історія маленького Марка мене глибоко вразила. Шестирічний хлопчик з Маріуполя, якого російські окупанти відірвали від родини під час повномасштабного вторгнення, зміг повернутися додому завдяки ДНК-тестуванню. Його бабуся місяцями шукала онука, поки врешті генетичний аналіз не підтвердив їхню спорідненість.
Але тепер такі історії возз’єднання опинилися під загрозою. Єльська гуманітарна лабораторія, яка безкоштовно проводила ДНК-тести для ідентифікації викрадених українських дітей, оголосила про припинення своєї діяльності через брак фінансування.
“Це катастрофа для сотень українських родин, які все ще шукають своїх дітей”, – розповіла мені Катерина Дорош, волонтерка благодійного фонду “Повернись живим”, з якою я зустрілася минулого тижня на Подолі. За її словами, лабораторія була єдиною у світі, що спеціалізувалася саме на такій допомозі.
Унікальна методика ідентифікації
Єльська лабораторія працювала за унікальною методикою, що дозволяла встановити спорідненість навіть за відсутності прямих родичів. Це особливо важливо у випадках, коли батьки загинули, а родичі по боковій лінії намагаються довести свої права на дитину.
Міжнародні організації підтверджують: від початку повномасштабного вторгнення Росія незаконно вивезла щонайменше 19,5 тисяч українських дітей. За даними ЮНІСЕФ, повернути додому вдалося лише близько 400 з них.
“Без генетичного тестування ми фактично залишаємося безпорадними”, – пояснює Ольга Стефанишина, віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, яка координує зусилля з повернення депортованих дітей. За її словами, російська сторона часто вимагає “незаперечних доказів” спорідненості, і ДНК-тест часто залишається єдиним аргументом.
Реальні історії повернення
Вчора я відвідала родину Петренків на Оболоні, які півтора року шукали свою 12-річну доньку Софію. Лише завдяки генетичній експертизі, яку провела Єльська лабораторія, дівчинку вдалося ідентифікувати серед вихованців російського дитячого будинку.
“Ми вже втрачали надію, – зізналася мені Ірина Петренко, витираючи сльози. – Без цих тестів наша дитина могла б назавжди залишитися в Росії під іншим іменем“.
Наслідки закриття лабораторії
Експерти б’ють на сполох. Олег Бутенко, директор Національного бюро розслідувань генетичної ідентифікації, підкреслює: “Закриття Єльської лабораторії – це величезний удар по процесу повернення наших дітей. Ми втрачаємо не просто обладнання, а унікальну методологію та досвід”.
Українські дипломати вже звернулися до міжнародних партнерів з проханням підтримати роботу лабораторії. За словами представника МЗС України, йдеться про необхідність 2,7 мільйона доларів щорічно для продовження цієї життєво важливої роботи.
“Ми не можемо допустити, щоб тисячі українських дітей зникли безслідно через відсутність фінансування для генетичних тестів”, – наголошує Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України.
Пошук альтернатив
Тим часом, українські вчені шукають альтернативні шляхи. Інститут молекулярної біології і генетики НАН України розробляє власну програму ДНК-тестування для ідентифікації депортованих дітей, але поки що не має достатнього обладнання та ресурсів.
Як повідомляє Офіс Генерального прокурора України, викрадення дітей є частиною систематичної політики Росії, спрямованої на знищення української ідентичності. У багатьох випадках дітям змінюють імена, забороняють спілкуватися українською мовою та прищеплюють ненависть до рідної країни.
Людський вимір трагедії
Гуляючи вчора Маріїнським парком, я випадково зустріла Максима, батька трирічного Данила, якого вдалося повернути з Росії минулого місяця. “Наш син не впізнавав нас, говорив лише російською і боявся української мови, – розповів чоловік. – Але найстрашніше, що тисячі інших дітей можуть назавжди залишитися в полоні”.
Єльська гуманітарна лабораторія планує завершити роботу вже наступного місяця, якщо терміново не знайдеться фінансування. Українські урядовці та громадські організації закликають світову спільноту не залишатися осторонь цієї проблеми.
“Кожна дитина, яку ми не зможемо ідентифікувати через закриття лабораторії – це трагедія не лише для конкретної родини, але й для всієї України”, – підсумувала Дар’я Герасимчук, уповноважена Президента України з прав дитини, з якою ми спілкувалися минулого тижня.
Попереду зима, а з нею – нові виклики для українських родин, розділених війною. Залишається сподіватися, що міжнародні партнери почують цей відчайдушний заклик про допомогу, і унікальна лабораторія зможе продовжити свою роботу, даруючи надію тисячам українських дітей та їхніх сімей.
