Інтерв’ю з Любою Шипович: як формується армія дронів України

Романенко Олена
Автор:
Романенко Олена - Редакторка рубрики «Життя Києва»
6 хв читання

У невеликому офісі на київській Оболоні збираються люди, які щодня наближають перемогу України. Тут майже не говорять про війну — просто роблять усе можливе, щоб вона швидше закінчилася. Я зустрілася з Любою Шипович, засновницею волонтерської організації “Армія дронів України”, щоб зрозуміти, як звичайні українці створюють повітряний щит для наших захисників.

“Ми почали з трьох дронів, які купили за власні кошти у перші тижні повномасштабного вторгнення,” — розповідає Люба, поки ми сідаємо у маленькій переговорній кімнаті. Її очі випромінюють спокійну силу і рішучість. “Зараз наша команда щомісяця відправляє на фронт понад 200 безпілотників різних типів.”

Цифра вражає, але за нею — історія трансформації звичайної бухгалтерки в керівницю потужної волонтерської організації, яка змінює правила гри на полі бою.

Від розпачу до дії

“24 лютого я прокинулась від вибухів, як і більшість киян,” — згадує Люба. “Першою думкою було: ‘Що я можу зробити?'”

Спочатку вона допомагала з продуктами та медикаментами. Але поворотним моментом стала розмова з другом-військовим, який розповів про гостру потребу в дронах.

“Він сказав: ‘Люба, один дрон рятує десятки життів. Він дозволяє розвідати позиції ворога, скоригувати вогонь, доставити необхідне на позиції без ризику для бійців’. Тоді я зрозуміла, куди маю спрямувати зусилля.”

Перший збір коштів Люба організувала через соціальні мережі. За тиждень вдалося зібрати на три “Мавіки”. Потім долучилися друзі, знайомі, колеги. Так народилася “Армія дронів України”.

Технології, що рятують життя

У кутку офісу — стенд із різними моделями безпілотників: від компактних розвідувальних до потужних FPV-дронів, здатних вражати цілі.

“Наші захисники потребують різних типів дронів для різних завдань,” — пояснює Люба, показуючи на стенд. “Розвідка, аеророзвідка, коригування вогню, доставка — всюди потрібні специфічні моделі.”

Найбільш затребуваними залишаються дрони-розвідники, які допомагають виявити позиції противника та зберегти життя наших бійців. “Один такий апарат вартістю близько 40 тисяч гривень здатен врятувати цілий підрозділ,” — зазначає волонтерка.

Особливу увагу організація приділяє навчанню операторів. “Недостатньо просто передати техніку. Треба навчити нею користуватися ефективно і безпечно,” — розповідає Люба. За її словами, команда розробила спеціальні навчальні програми, які проводять досвідчені пілоти дронів, у тому числі ті, хто вже має бойовий досвід.

Від людей до людей

“Найдивовижніше у нашій роботі — це люди,” — світлішає обличчя Люби. “До нас приходять допомагати різні — від підлітків до пенсіонерів. Інженери, програмісти, вчителі, домогосподарки.”

Вона розповідає про 72-річного Миколу Петровича, колишнього авіаінженера, який тепер ремонтує пошкоджені дрони. Про 16-річного Дениса, який розробив програму для обліку та трекінгу дронів. Про десятки киян, які щотижня приносять до офісу домашню випічку для волонтерів.

“Це справді народний рух. Хтось жертвує гроші, хтось — час і знання, хтось — власні зв’язки чи ресурси. Кожен знаходить спосіб допомогти.”

Виклики та потреби

Попри вражаючі результати, організація стикається з численними викликами. “Ціни на комплектуючі постійно зростають, а потреби фронту — безмежні,” — зітхає Люба. “Логістика теж буває складною, особливо доставка до найгарячіших точок.”

Але найбільшою проблемою залишається масштабування. “Армії потрібні тисячі дронів щомісяця. Ми прагнемо збільшити виробництво, але для цього потрібні стабільні джерела фінансування та більше добровольців.”

За словами Люби, навіть невеликі пожертви мають значення. “200 гривень — це вже акумулятор для дрона. 1000 гривень — це запасні пропелери та захист. Кожна гривня наближає перемогу.”

Історії з фронту

“Найцінніше для нас — відгуки від бійців,” — Люба дістає телефон і показує фотографії та повідомлення від військових. “Ось нещодавно отримали звістку, що завдяки нашому дрону вдалося виявити ворожу диверсійну групу на Харківському напрямку. Врятували цілий блокпост.”

Вона гортає далі: “А це з Донеччини. Хлопці використали наші FPV-дрони для знищення ворожої техніки. Один дрон — один знищений танк.”

Кожна така історія додає сил і мотивації команді. “Коли розумієш, що твоя робота реально рятує життя, забуваєш про втому та особисті проблеми,” — каже Люба.

Погляд у майбутнє

“Ми вже думаємо про післявоєнний час,” — несподівано змінює тему Люба. “Україна має шанс стати світовим лідером у сфері безпілотних технологій. Досвід, який ми зараз отримуємо, — безцінний.”

Організація планує створити інноваційний центр для розробки та тестування дронів, де українські інженери зможуть втілювати свої ідеї. “Технології, які рятують життя сьогодні, завтра допомагатимуть відбудовувати країну та розвивати економіку.”

Наостанок Люба показує малюнки, які діти надсилають разом із пожертвами. На них — дрони з українськими прапорцями, що летять над мирними містами та селами.

“Ось для чого ми працюємо,” — тихо каже вона. “Щоб ці дитячі мрії про мирне небо збулися якнайшвидше.”

Прощаючись, я дивлюсь на цих звичайних людей в офісі, які роблять неймовірні речі. Вони не називають себе героями. Вони просто українці, які знайшли свій спосіб захистити дім.

І тут я розумію найголовніше: справжня сила нашої армії дронів — не в технологіях, а в людях, які стоять за ними.

Поділитися цією статтею
Редакторка рубрики «Життя Києва»
Стежити:
Олена — журналістка з понад 7-річним досвідом, яка присвятила свою кар'єру висвітленню життя столиці. Вона глибоко знає, чим живуть кияни, і розповідає про важливі зміни в місті: транспортні рішення, культурні події, освітні ініціативи та історії людей, які творять Київ сьогодні. Її тексти вирізняються увагою до деталей та людяністю.
Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *