Урочиста церемонія вручення кінопремії “Кіноколо”
Минулої неділі в Києві відгриміла урочиста церемонія вручення кінопремії “Кіноколо”, яка зібрала цвіт українського кінематографу. Я відвідала подію, що традиційно проходила в Будинку кіно та зібрала понад 300 гостей – режисерів, акторів, продюсерів та кінокритиків.
Цьогорічна церемонія виявилася особливою – попри всі складнощі воєнного часу, українське кіно не просто виживає, а й активно розвивається. У повітрі відчувалася дивовижна суміш творчого натхнення і стриманої гордості за здобутки вітчизняного кінематографу.
“Ми знімаємо кіно попри все. Це наш фронт, наша зброя, наш спосіб донести правду про Україну світові”, – наголосив у вітальному слові Пилип Іллєнко, голова Державного агентства з питань кіно.
Головні переможці
Головний тріумфатор вечора – стрічка “Між зорями”, яка забрала нагороди у п’яти номінаціях, включаючи “Найкращий повнометражний ігровий фільм”. Режисерка Ірина Цілик, отримуючи статуетку, не стримувала сліз: “Цей фільм – про людську здатність знаходити світло навіть у найтемніші часи. Сьогодні це актуально як ніколи”.
Космічна драма про українських астронавтів, що опинились на орбітальній станції під час повномасштабного вторгнення, вразила журі глибиною метафор та візуальною досконалістю. Оператор Валентин Васянович отримав нагороду за найкращу операторську роботу, створивши на екрані вражаючий контраст між безмежним космосом і охопленою війною Землею.
Акторські нагороди
Найкращим актором став Олександр Пискунов за роль у драмі “Повернення”. Актор присвятив нагороду захисникам України: “Я зіграв лише роль того, хто повертається з війни. Справжні герої – ті, хто зараз на передовій”. Марія Кохан отримала статуетку як найкраща акторка за роль у фільмі “Поки є повітря” – пронизливій історії про матір, яка рятує сина з окупованого міста.
Документальне кіно
У центрі уваги опинився і документальний блок. Стрічка “Залізні метелики” Романа Любого про дітей, які продовжують творити мистецтво в прифронтових містах, визнана найкращим документальним фільмом. “Ці діти показують неймовірну стійкість. Їхні метелики, створені з осколків снарядів – символ незламності нашого народу”, – сказав режисер.
Спеціальні відзнаки та досягнення
Особливо зворушливим став момент вручення спеціальної відзнаки “За внесок у розвиток українського кіно” режисеру Миколі Мащенку, якому цього року виповнилося б 95 років. Нагороду прийняла його донька Оксана: “Тато вірив, що українське кіно колись здивує світ. І ось, цей час настав”.
На церемонії окремо відзначили міжнародні успіхи українського кіно. Фільм “Як там Катя?” отримав нагороду за найкращий міжнародний прорив – після тріумфу на фестивалі в Локарно картина продовжила переможну ходу світовими кінофестивалями.
Нові номінації
Вперше на “Кіноколі” вручили нагороду за найкращий серіал – її отримав проєкт “Я працюю в архіві” каналу СТБ. “Це доказ того, що ми можемо створювати якісний серіальний контент зі збереженням культурної ідентичності”, – зазначила шоуранерка проєкту Катерина Бабкіна.
Молодий режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук, отримуючи нагороду за найкращий дебютний фільм “Памфір”, підкреслив важливість підтримки молодих талантів: “Сьогодні ми закладаємо фундамент для майбутнього українського кіно. І цей фундамент міцнішає з кожним роком”.
Додаткові заходи
Подія не обмежилася лише врученням нагород. У фойє Будинку кіно була розгорнута виставка афіш українських фільмів, що вийшли протягом року. Окрему експозицію присвятили кіномитцям, які зараз боронять Україну на фронті або загинули, захищаючи країну.
“Нинішнє українське кіно – це не просто розвага чи мистецтво. Це наша зброя у війні за правду”, – підсумувала ведуча вечора акторка Римма Зюбіна.
Завершення церемонії
Символічно, що церемонія завершилася прем’єрою трейлера історичного епосу “Довбуш”, вихід якого запланований на весну. Глядачі зустріли його стоячи, з оваціями – як символ незламності та продовження культурного розвитку навіть у найскладніші часи.
Дорогою додому я спостерігала за вечірнім Києвом через вікно таксі. Вулиці Хрещатика, позначені слідами військового часу, але сповнені життя. Думалося: наше кіно, як і наше місто, як і вся країна – витримує, трансформується і готується дивувати світ.
