Вчора ввечері, прогулюючись Хрещатиком після робочого дня, я зловила себе на думці: скільки киян взагалі замислюються про те, що відбувається у Верховній Раді? Але те, що почало відбуватися останніми тижнями в парламенті, може торкнутися кожного з нас. Бо коли депутати не голосують, закони не ухвалюються. А значить, зупиняються реформи, затримується фінансування, гальмуються зміни, на які ми всі чекаємо.
«Рада зламалася»: втрата ядра монобільшості
«Рада зламалася», — заявив Данило Гетманцев, голова комітету з питань фінансів. Така оцінка з вуст самого депутата монобільшості звучить вражаюче. Андрій Мотовиловець, перший заступник голови фракції, уточнив: «Слуга народу» втратила ядро. Замість потужної команди залишилося лише 111 депутатів, які реально працюють. А ще 40 народних обранців готові скласти мандати.
Розмовляючи з жителями різних районів Києва, я помітила цікаву тенденцію. Люди втомилися від політичних інтриг, але водночас розуміють: без стабільної роботи парламенту місто не отримає потрібного фінансування. Наталія з Печерська, яка працює вчителькою, каже просто: «Нам байдуже, хто там втомився. Нам потрібні якісні дороги, нові школи, безпечні дитячі майданчики. Якщо депутати не можуть голосувати, хай іншим дають можливість».
Причини парламентської кризи
Страх перед розслідуваннями
Чому ж парламентарі раптом відмовляються виконувати свої обов’язки? Мотовиловець називає це словом «страх». Депутати бояться отримати підозри від НАБУ і САП. Олександр Юрченко з групи «Відновлення України» називає ще більшу цифру: за його словами, 50-60 «слуг» написали заяви про складання мандатів. Це вже не просто криза. Це справжній парламентський колапс.
Фінансові скарги депутатів
Микола Задорожній, сам народний депутат від «Слуги народу», в ефірі Радіо Свобода зізнався відверто: «Втома має місце. Багато хто б вже пішов з цієї роботи». Він пояснює: зарплата не відповідає рівню відповідальності. У середньому депутат отримує 50-60 тисяч гривень зарплати плюс 200 тисяч депутатських. Але витрати, каже Задорожній, буває, й вищі: поїздки країною, проживання, харчування, допомога війську.
Ці слова викликали хвилю обурення в соцмережах. Київські блогери та активісти не залишили без уваги цю заяву. Максим, IT-спеціаліст з Подолу, написав мені в директ: «Я заробляю 30 тисяч, утримую сім’ю, плачу за іпотеку і якось живу. А вони скаржаться на 250 тисяч? Серйозно?» І він не один такий. У кав’ярні на Лук’янівці, де я зустрічалася з експерткою з питань місцевого самоврядування, сусідній столик бурхливо обговорював саме цю тему.
«Чорна каса» та залежність депутатів
Але є ще один аспект цієї історії. Той самий страх, про який говорить Мотовиловець. НАБУ почало розслідування щодо виплат депутатам у конвертах, так званої чорної каси. І раптом частина парламентарів перестала голосувати за урядові ініціативи. Збіг? Навряд чи.
Дар’я Каленюк, виконавча директорка Центру протидії корупції, пояснює: коли депутати отримують незаконні виплати, вони стають залежними. А коли ця схема починає розкриватися, люди втрачають мотивацію працювати далі. Вони розуміють: за корупцію тепер справді можуть покарати. І це їх лякає більше, ніж будь-що інше.
Наслідки для Києва
Для Києва ця криза може обернутися дуже конкретними наслідками. Затримка ухвалення бюджету означає відсутність фінансування на ремонт доріг, оновлення транспорту, розвиток інфраструктури. Олена Бондаренко, активістка з Троєщини, розповідає: «Ми два роки домагалися ремонту дитячого садочка. Нарешті виділили кошти. А тепер можуть затриматися через політичні ігри в Раді. Це ж реальні діти, які щодня ходять у холодні приміщення».
Володимир Фесенко, політолог, з яким я розмовляла вчора, каже: у президента залишилося небагато важелів впливу на свою ж фракцию. Опозиція поки не спроможна скористатися кризою, бо сама розпорошена. А «перезібрати» монобільшість буде складно. Депутати розуміють: до виборів залишилося не так багато часу, і багато хто вже думає про своє політичне майбутнє.
Що думають кияни
Повертаючись із Подолу на Лівий берег минулої п’ятниці, я дивилася на заторений міст і думала: всі ці люди в автівках, у метро, на зупинках просто хочуть нормально жити. Їм потрібні робочі лікарні, школи, безпечні вулиці. І їм абсолютно байдуже, чи втомилися депутати, чи налякалися розслідувань. Люди хочуть результатів.
Сергій, водій маршрутки на Оболоні, висловився так: «Нехай складають мандати, якщо не хочуть працювати. Прийдуть інші. Головне, щоб справу робили, а не язиками чесали». І знаєте, в цих простих словах — вся суть проблеми. Кияни готові підтримувати владу, але тільки ту, яка реально працює.
Висновок: в режимі очікування
Зараз Київ живе в режимі очікування. Чи вдасться подолати парламентську кризу? Чи знайдуться голоси для ухвалення важливих рішень? Від цього залежить не абстрактна політика, а дуже конкретні речі: коли відремонтують вашу вулицю, чи буде фінансування на новий тролейбус, чи відкриють нову амбулаторію в районі. Політика — це не щось далеке. Вона стосується кожного з нас щодня. І саме тому ми маємо право вимагати від народних обранців однієї простої речі: робіть свою роботу. Або дайте це зробити тим, хто справді хоче.
