Коли стрілки годинника наближаються до одинадцятої вечора, на станції метро “Лук’янівська” помітно пожвавлення. Люди різного віку несуть згорнуті матраци, ковдри та рюкзаки. Хтось веде за руку сонну дитину, хтось допомагає літній жінці спуститися сходами. Це кияни готуються до ночівлі під землею.
“Живу тут уже третій тиждень,” — розповідає Марія Петрівна, 67-річна мешканка Лук’янівки. “Після того, як в сусідньому будинку вибило вікна, вирішила не ризикувати. Тут хоч і не комфортно, але безпечно”.
За даними КМДА, щоночі у київському метро знаходять прихисток близько 4500 людей. Ця цифра зростає після кожної повітряної тривоги або обстрілу міста.
Підземне життя
“О дев’ятій ранку станцію відкривають для звичайної роботи, і всі мають зібрати свої речі,” — пояснює Олег Крамаренко, працівник метрополітену. “Багато хто лишає матраци біля стіни в кутку, щоб не носити щодня. Дехто навіть створив невеличкі ‘схованки’ для особистих речей”.
Спускаюсь сходами на “Хрещатик”. Центральна станція виглядає зовсім інакше вночі. Вздовж платформи — імпровізовані “спальні місця”: хтось розклав надувний матрац, хтось спить на туристичному каремат. Діти вмостилися на м’яких іграшках.
“Ми з сестрою беремо свічку та книжку. Вона мені читає перед сном,” — ділиться десятирічна Соломія, показуючи улюблену казку. Її сестра Оксана, студентка педагогічного університету, додає: “Намагаємось зберегти хоч якусь нормальність у цьому хаосі”.
Громада під землею
За кілька тижнів постійних ночівель на станціях сформувалися справжні спільноти. На “Золотих воротах” люди організували невеликий обмін книжками. На “Університеті” батьки по черзі проводять ранкову зарядку для дітей.
“Ми всі тут уже знайомі,” — розповідає Тарас, 43-річний програміст. “Знаю, хто де працює, хто на яку каву запрошує вранці. Навіть знайомий собака з’являється — Мартін. Його господар живе неподалік”.
Волонтери регулярно привозять чай, каву та печиво для людей, які ночують у метро. Молодіжний рух “Київ Безпечний” організував роздачу теплих шкарпеток та шапок.
“Психологічно важко постійно ховатися, але ми підтримуємо одне одного,” — ділиться Ірина Сомова, психологиня, яка проводить безкоштовні консультації прямо на станції метро “Театральна”. “Особливо важливо підтримувати дітей та літніх людей”.
Щоденні труднощі
Найбільші проблеми під час ночівлі в метро — відсутність достатньої кількості туалетів, обмежений доступ до води та незручні умови для сну.
“Приїжджаю сюди заздалегідь, щоб зайняти місце ближче до стіни,” — зізнається Олена, мати двох дітей. “Діти важко засинають через шум та світло. Придбала їм маски для сну та беруши”.
На станції “Політехнічний інститут” працівники встановили додаткові біотуалети, а волонтери принесли складні ширми, щоб відокремити “спальні зони”. На кількох станціях з’явилися розетки для зарядки гаджетів.
“Вранці черга до вбиральні — найбільша проблема,” — жартує Петро, 35-річний водій. “Але всі розуміють ситуацію і намагаються бути терплячими”.
Вимушена необхідність
За словами Віталія Клички, київського міського голови, метрополітен залишається найбезпечнішим укриттям для киян. “Ми розуміємо незручності, але безпека — понад усе. Працюємо над покращенням умов у підземці”, — заявив мер на нещодавній пресконференції.
Багато киян сприймають ночівлю в метро як тимчасові труднощі, але для деяких це стало повсякденною реальністю.
“Мій дім зруйновано, зараз мешкаю у родичів. Але їхня квартира на дев’ятому поверсі без укриття поруч,” — розповідає Світлана Ковальчук, переселенка з Бучі. “Тому на ніч приїжджаємо сюди з 7-річною донькою”.
Як допомогти
Київські волонтери закликають небайдужих приносити на станції метро:
- теплі ковдри та спальні мішки
- гігієнічні засоби
- одноразовий посуд
- подушки та надувні матраци
“Люди потребують не лише матеріальної допомоги, а й простого людського спілкування,” — наголошує Михайло Дорошенко, координатор волонтерського руху “Київ Разом“. “Іноді просто присісти поруч і поговорити — не менш важливо, ніж принести теплу ковдру”.
Незважаючи на всі труднощі, у підземці відчувається особлива атмосфера єдності. Люди діляться їжею, розповідають історії, підтримують одне одного. Хтось грає на гітарі, хтось розгадує кросворди, діти малюють кольоровими олівцями.
“Ми сильні, ми витримаємо,” — каже Ольга, показуючи на своїх сусідів по ночівлі. “Головне, щоб усі залишалися живими та здоровими. А після перемоги будемо згадувати це як страшний сон”.
