Ольга Миколюк служба в ЗСУ: шлях від стартапів до фронту
Крихітна кухня польового шпиталю. Ледве вловиме світло ліхтарика вихоплює з темряви жіночі руки, що вправно готують сніданок для поранених бійців. Це Ольга Миколюк, колишня ІТ-підприємиця, яка вже понад рік служить у медичному батальйоні. Її історія – одна з багатьох, але особлива по-своєму.
«Коли почався повномасштабний наступ, я два тижні намагалася зрозуміти, як можу бути найбільш корисною. Спочатку волонтерила, збирала допомогу, але відчувала – це не те», – розповідає Ольга, поправляючи неслухняне русяве пасмо, що вибивається з-під берета.
Від стартапу до фронту
До війни Ольга створила успішний освітній стартап, який навчав дітей програмуванню. Офіс на Подолі, команда молодих талановитих людей, міжнародні інвестори – здавалося, життя тільки починає набирати обертів. Але 24 лютого 2022 року змінило все.
«Мій дідусь був військовим хірургом. Можливо, це десь на генетичному рівні вплинуло на моє рішення», – усміхається вона. Після проходження прискорених медичних курсів Ольга підписала контракт із ЗСУ і вирушила на схід України.
Випробування на міцність
Перші місяці були найважчими. Безсонні ночі, постійні обстріли, десятки поранених, яких потрібно було стабілізувати перед евакуацією. «Я ніколи не думала, що зможу так швидко навчитися робити перев’язки під свист снарядів», – зізнається вона.
Командир медичного взводу майор Віталій Петренко з повагою говорить про свою підлеглу: «Ольга доводить, що сила – не в м’язах, а в характері. Вона може працювати 48 годин без сну, коли є потреба. І ще й інших підбадьорює».
Найважче, за словами Ольги, – це не фізичні навантаження чи постійна небезпека, а емоційне вигорання. «Коли бачиш стільки болю, мимоволі починаєш черствіти – це захисна реакція. Але я борюся з цим, бо найстрашніше – втратити людяність».
Два життя Ольги
Вона показує на своєму телефоні фото довоєнного життя: затишна квартира в Києві, подорожі світом, презентації стартапу на міжнародних конференціях. «Це ніби інше життя, інша людина», – каже вона тихо.
Попри все, Ольга не втратила підприємницької жилки. У вільний час вона організувала систему оперативного оповіщення для медичних бригад, що значно пришвидшило реагування на появу поранених. «Бізнес-навички допомагають і тут, особливо вміння бачити проблему і швидко знаходити рішення», – пояснює вона.
Нове покликання
Її найближчі плани пов’язані з військовою службою. «Поки є потреба – я тут. Про повернення до мирного життя думаю, але не загадую наперед», – говорить Ольга, збираючи медичний рюкзак перед виїздом на нове місце дислокації.
За рік служби вона отримала нагороду за порятунок життя групи військових під час ворожого обстрілу. Тоді, ризикуючи власним життям, Ольга винесла з-під вогню трьох важкопоранених бійців.
Товариші по службі жартома називають її «ITшницею з бинтами». Але за цим жартом – глибока повага. «Дівчина могла б спокійно працювати з-за кордону, заробляти добрі гроші, але обрала інший шлях», – говорить сержант Максим, з яким вони разом служать з перших днів.
Вибір та майбутнє
Коли я питаю, чи не шкодує вона про своє рішення, Ольга дивиться кудись вдалечінь і відповідає: «Знаєте, мій стартап навчав дітей створювати майбутнє. Але яке майбутнє можна будувати, якщо його у нас намагаються відібрати? Тож ні, не шкодую. Я точно там, де маю бути».
Пізніше, коли ми прощаємося біля військового госпіталю в Дніпрі, Ольга додає: «Напишіть не про мене. Напишіть про всіх нас – звичайних людей, які просто роблять те, що повинні. Бо саме так і тримається наш фронт».
Її історія – одна з тисяч подібних, але саме з таких історій, як мозаїка, складається портрет сучасної України, яка боронить своє право на існування.
