Часом книжки з’являються саме тоді, коли ми найбільше їх потребуємо. Так сталося з роботою Маріам Найєм «Як вдихнути вільно», яка запрошує нас у подорож особистої деколонізації – процесу, що став критично важливим для багатьох українців після повномасштабного вторгнення.
Минулого тижня в мене була нагода відвідати презентацію книги в одній із київських книгарень на Хрещатику. Затишна зала була переповнена – люди сиділи навіть на підвіконнях, а дехто стояв біля стін. Це свідчить про те, наскільки актуальною є тема деколонізації в нашому суспільстві.
«Деколонізація – це не просто модне слово, це шлях, який дозволяє нам зцілитися», – зазначила Маріам на початку розмови, і ці слова відгукнулися глибоко в серцях присутніх.
Книга структурована навколо семи ключових емоцій, які авторка вважає етапами на шляху до звільнення від колоніальних травм. Вона пропонує не просто теоретичний аналіз, а й практичні вправи, які допомагають читачам працювати з власним досвідом.
Гнів: перший крок до свободи
«Гнів – це наш компас, який показує, де наші кордони було порушено», – пише Найєм. За її словами, багато українців десятиліттями придушували свій гнів, сприймаючи його як щось негативне.
Вразила історія Оксани з Бородянки, яку авторка наводить як приклад. Жінка розповіла, що лише після окупації її рідного міста вона дозволила собі відчути справжній гнів – і це стало початком її внутрішнього звільнення.
Сором: розпізнати та відпустити
Друга емоція, яку детально аналізує Маріам – сором. «Колоніальний сором змушує нас соромитись свого походження, мови, культури», – зауважує вона.
Під час презентації літня жінка поділилася, як у дитинстві її змушували соромитись української мови в школі. «Мені знадобилось п’ятдесят років, щоб позбутися цього сорому», – зізналася вона.
Страх: подолати внутрішні перешкоди
Третій етап – робота зі страхом. Найєм розглядає різні форми колоніального страху: від страху говорити рідною мовою до страху відстоювати власні національні інтереси.
«Коли ми усвідомлюємо свої страхи, вони втрачають владу над нами», – наголошує авторка, пропонуючи конкретні техніки для роботи з тривогою.
Сум: прийняття втрат
Четвертий етап – сум за втраченими можливостями, традиціями, зв’язками. Маріам пише про важливість дозволити собі відчути цей сум, оплакати втрати, щоб рухатися далі.
Під час дискусії після презентації молода дівчина з Донеччини зізналася, що лише завдяки роботі з сумом вона змогла прийняти втрату свого рідного міста і почати будувати нове життя в Києві.
Радість: повернення до себе
П’ятий етап – відкриття радості від власної ідентичності. «Коли ми перестаємо дивитися на себе очима колонізатора, ми відкриваємо багатство та красу нашої культури», – пише авторка.
Проходжуючись Подолом минулого тижня, я спостерігала, як молоді люди з задоволенням носять вишиванки, співають українські пісні – і це вже не вимушений патріотизм, а природна радість від власної ідентичності.
Прийняття: інтеграція досвіду
Шостий етап – прийняття свого минулого та інтеграція всього пережитого досвіду. Найєм підкреслює, що деколонізація не означає відкидання всього, що пов’язане з колонізатором, а переосмислення цих впливів.
«Ми не можемо змінити минуле, але можемо змінити наше ставлення до нього», – зазначає вона в книзі.
Надія: творення нового
Останній етап – надія та бачення майбутнього. Тут авторка закликає читачів не лише звільнитися від колоніального мислення, але й активно творити нове.
«Справжня деколонізація відбувається тоді, коли ми починаємо мислити та діяти як вільні люди», – підсумовує Маріам.
Після презентації я підійшла до авторки, щоб отримати автограф. Біля неї утворилася довга черга – кожен хотів поділитися своєю історією. Це ще раз доводить, що «Як вдихнути вільно» – це більше, ніж просто книга. Це запрошення до діалогу, який давно назрів у нашому суспільстві.
Виходячи з книгарні на вечірній Хрещатик, я помітила, як багато змінилося в нашому місті за останні роки. Українські вивіски, українська музика, українська мова звідусіль – це все прояви колективної деколонізації, яку ми переживаємо разом.
І хоча шлях до повного звільнення від колоніальних травм довгий та складний, книга Маріам Найєм дає надію, що цей процес можливий – крок за кроком, емоція за емоцією.
