Минулого тижня Верховна Рада опинилася в центрі гучного скандалу. Президент Зеленський зробив різку заяву про вибір для народних депутатів – працювати або йти служити на фронт. Це викликало бурхливу реакцію як серед парламентарів, так і в суспільстві.
Я спостерігаю за політичним життям столиці вже понад сім років. За цей час бачила різні кризи, але нинішня ситуація особлива. Вона розкриває глибокі проблеми у взаємодії гілок влади під час війни.
Політолог Ігор Рейтерович пояснює у програмі Радіо Свобода, що стоїть за цим конфлітом. Його слова допомагають зрозуміти справжні причини парламентської кризи.
Популізм чи реальне рішення
«Заява президента більше хайпова, якщо говорити сучасною мовою», – каже Рейтерович. Він вважає це відвертим популізмом, який неможливо реалізувати на практиці.
Експерт нагадує цікавий факт. Ще з березня 2022 року в парламенті лежить законопроєкт у першому читанні. Він дозволяє депутатам паралельно нести військову службу.
Цей документ подавали опозиційні фракції, зокрема «Європейська солідарність». Але «Слуга народу» ідею не підтримала. І вона просто померла.
Зараз у Верховній Раді є понад десяток народних обранців, які поєднують депутатську роботу з військовою службою. Серед них і жінки-депутатки, які добровільно пішли служити.
«Без парламенту країна існувати не може», – наголошує політолог. Він ставить логічне запитання. Якщо відправити депутатів на фронт, хто прийматиме ключові рішення?
В Україні немає прямого президентського правління. Це суперечить Конституції. Верховна Рада повинна працювати.
Подвійні стандарти влади
Рейтерович звертає увагу на цікавий момент. За чотири роки війни багато людей звільнилися з державних посад. Під час роботи вони мали бронювання чи відстрочку.
Але експерт не знає жодного випадку, щоб хтось із звільнених чиновників пішов служити до ЗСУ. Навіть добровільно.
Колишній глава Офісу президента робив голосну заяву про службу. Але зараз він займається адвокатськими питаннями та питаннями повоєнного відшкодування.
«Державних службовців мобілізують», – нагадує політолог. Є певний відсоток у органах влади, який постійно зростає від початку війни.
А в Офісі президента працює багато людей, які навіть не є державними службовцями. Видатки на Офіс тільки зростають. І виникає питання – на основі чого вони заброньовані?
Радник на громадських засадах має бронь як хто? Таких деталей багато.
Справжні причини кризи
«Проблема не в тому, що депутати втомилися», – переконаний Рейтерович. На п’ятий рік війни народним обранцям не можна казати про емоційне вигорання.
Не можна говорити, що не бачиш стимулу чи перспектив. І хочеш піти з Верховної Ради.
«Це просто з морально-етичної точки зору виглядає ницо», – емоційно каже експерт. Це жодне порівняння не йде з нашими військовими на фронті.
Але президент звернув увагу не на це. Він взяв те, що на його думку максимально відповідає очікуванням людей. Погані депутати – вперед на фронт.
Голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія спростовував заяву Зеленського. Мовляв, мова не йшла про примусову мобілізацію. Лише про зміни до законодавства.
Виглядає так, ніби намагаються загасити пожежу.
Відсутність діалогу
Політолог розкриває корінь кризи. Для більшості депутатів відсутня будь-яка комунікація з Офісом президента. Банкова продовжує ставитися до них як до обслуги.
Зеленський скільки разів зустрічався з фракцією за час війни? Двічі. І то другий раз через Міндічгейт.
Тоді він сказав: «Андрій зі мною залишається». Що це взагалі за зустріч?
Є делегація, яка займається переговорами між Україною, Росією і США. Довгий час там не було навіть представників Верховної Ради. Потім з’явився Давид Арахамія.
«Як це взагалі може бути в парламентсько-президентській республіці?» – обурюється експерт. Єрмак на той момент був ніхто. Глава Офісу, не державний службовець навіть.
За попередньої влади делегація ходила до Верховної Ради і звітувала. Розповідала народним депутатам на комітетах про мінський формат.
Кабінет міністрів як окрема проблема
Уряд теж поводить себе щодо парламенту як до обслуги. Вони вважають, що щось приймуть і спустять депутатам. А ті зобов’язані проголосувати.
Прем’єр-міністерка один раз серйозно зустрічалася з народними депутатами, коли голосували бюджет. Вона прийшла в парламент, спілкувалася з різними групами.
Депутати були приємно здивовані. Думали, що тепер все буде супер. Будуть збиратися, обговорювати по всіх питаннях.
Але після цього жодних зустрічей у такому форматі не було. Вона приходила, звітувала, робила заяви. Комунікація нульова.
Кабінет міністрів разом з президентом підписують вимоги МВФ. Скидають у Верховну Раду. Депутати питають – чому ми повинні за це голосувати?
«Нас роблять крайніми», – обурюються вони. Рівень довіри до парламенту біля восьми відсотків. Стане два, якщо проголосують податок на OLX.
Податкові законопроєкти під загрозою
Bloomberg пише, що МВФ поставив Україні ультиматум. Законопроєкти треба проголосувати до кінця березня. Це ПДВ для ФОПів, оподаткування міжнародних посилок, податок на цифрові платформи.
Їх погодив уряд з міжнародними партнерами. А голосувати має парламент.
«Отак це не працює», – категоричний Рейтерович. Єдиний вихід – зустріч президента, прем’єра і голів фракцій.
Хай вони пояснюють, чому понаприймали такі вимоги. Чому не поторгувалися?
У закритому форматі міністр фінансів сказав депутатам відверто. «Ми з МВФ підписували документи в період Міндічгейту. І готові були підписати що завгодно, тільки щоб дали гроші».
Ви підписали, добре. Але повинні були порадитися з депутатами. Попередньо обговорити.
Єдиний вихід зараз – президент і прем’єр приходять і кажуть. Вибачте, ми зробили неправильно. Давайте придумаємо, як вийти з ситуації.
Парламент без суб’єктності
«Парламент перетворили просто на об’єкт», – підсумовує експерт. Він не має суб’єктності. В парламентсько-президентській республіці це нонсенс.
Навіть за умов воєнного стану. Правовий режим не забрав у депутатів головне право – законотворче.
Коли в них забирають цю суб’єктність і перетворюють на принтер, це може бути певним виправданням.
З іншого боку, це не сильно виправдовує. Сама монобільшість створила таку ситуацію.
«Вони винні самі, що гнулися, ламалися, підкорювалися», – жорстко формулює Рейтерович. Їх юзали, як хотіли.
Переламом стала історія з НАБУ і САП. Депутати голосували спочатку за одне, потім за зовсім інше.
Вони чекали, що президент у закритому форматі скаже. Хлопці, дівчата, вибачте. Помилилися. Дякую, що зробили. Давайте забудемо і працюватимемо далі.
А президент не сказав. У відкритому режимі переклав відповідальність на Верховну Раду.
Що далі
Парламентські вибори неможливі. У Конституції чітко зазначено – доки воєнний стан, перевиборів бути не може.
Є два варіанти. Перший – буде гнити далі. Можливо, якісь спорадичні голосування. Під супер важливі речі якісь голоси збиратимуть.
Другий сценарій єдиний можливий. Констатувати відсутність коаліції, переформувати її публічно. І переобрати Кабінет міністрів.
Зеленський сказав, що не розглядає варіант створення коаліції. Він каже, що кризи немає. Криза тільки в голові.
Але потім зазначив, що опозиційні фракції не голосують за законопроєкти.
«Якщо у вас є монобільшість, навіщо вам опозиційні фракції?» – іронізує експерт. Криза є.
Є ідея поміняти Кабмін. Але політолог не вірить у це. Немає на кого міняти.
Точніше, є багато достойних людей. Які могли би працювати в Кабміні. В тому числі з Верховної Ради.
Але цей Кабмін точно не буде підконтрольний Банковій. На що Банкова зараз піти не може.
Може бути віддалений варіант – парламент візьме ініціативу в свої руки. Двічі так було в 2004 і 2014 роках.
Може визріти внутрішня фронда в самій «Слузі народу». Там не сімдесят чи сто депутатів готові працювати. Їх до ста п’ятдесяти, можливо навіть сто шістдесят.
Вони домовляться з іншими. Почнуть переформатовувати.
І тоді буде Верховна Рада, в яку президента викликатимуть. А не в яку президент приходитиме, коли йому заманеться.
Настрої в суспільстві
Загрози владі Зеленського немає в тому сенсі, що українці не збираються виходити на вулиці. Не хочуть змінювати владу через тиск.
У президента ситуація непогана. Там шістдесят з чимось відсотків довіри. Правда, довіра не дорівнює підтримці на виборах.
В Офісі дивно ставляться до цих даних. Мабуть, не розуміють простої аксіоми.
Зараз мова йде про президента України, який є верховним головнокомандувачем. Главу держави, який представляє країну на мирних переговорах.
А коли будуть вибори, мова йтиме про Зеленського з багатьма питаннями. Він уже не матиме статусу головнокомандувача.
Він буде людиною, яка підпише договір. І навряд чи цей договір сподобається значній частині громадян.
Зараз ніхто човна хитати не буде. Всі розуміють, що головний ворог – Росія. Треба спочатку завершити війну.
Але запит на зміни є. Він колосальний.
Готовність до виборів
Зеленський давно готовий до виборів, вважає Рейтерович. Для себе він, мабуть, уже прийняв рішення на другий термін йти.
Чітку заяву він зробити не може. Вона викличе роздратування у частини суспільства.
Сказати, що точно не йде – боїться. Перетвориться на кульгаву качку.
Але є інші дії довкола президента, офісу, уряду. Якщо подивитися на бюджет 2026 року – це бюджет виборів.
Хоча там немає рядка про вибори. Але кешбеки, роздача грошей, тисяча, півтори тисячі гривень.
«Це програми виборчі», – переконаний експерт. Він за допомогу певним верствам населення. Але це повинно бути адресно, чітко визначено.
Родини, які втратили рідних на війні. Підтримка дітей цих родин. Пенсіонери.
А коли роздають двадцять мільярдів і десять мільйонів людей візьме ці гроші. Такі гроші може взяти і народний депутат. І людина з зарплатою двісті тисяч. І пенсіонерка з чотирма тисячами.
Це історія про красиву картинку. Подавати це як програму президента.
Політичні сили активізуються
Активізація є мінімум півроку. Значна частина парламентських партій провела аудит своїх ресурсів і мереж по країні.
«Слуга народу» з політичної точки зору не має перспективи. Можуть брати участь у виборах. Але ледь-ледь перетнуть прохідний бар’єр.
Але ця партія за останні півроку відкрила багато нових осередків і хабів по країні. Що це, як не виборчі штаби?
Партія повернула друковану партійну пресу. На яку витрачають мільйони гривень.
Мажоритарники активніше почали їздити в свої округи. Паралельно створюють свої проєкти. Громадські організації. Хтось навіть партії купив і очолив.
Інші опозиційні сили теж цим займаються. Проводять аналіз.
З’являються матеріали в медіа про їхні соціальні програми. Як вони відстоюють соціальну політику.
Будь-яка політична сила завжди повинна бути готова до виборів. Питання, наскільки адекватно це робить.
Референдум про мир
Опитування громадської думки
На початку березня КМІС провів опитування. Приблизно половина українців підтримує проведення референдуму щодо мирної угоди.
Соціологи сформулювали варіант питання. Чи підтримуєте ви встановлення миру шляхом схвалення угоди США і Європою. Яка передбачає членство України в ЄС у 2027 році. Територіальні компроміси, надійні гарантії безпеки та план відбудови.
На це питання проголосували б «так» шістдесят один відсоток українців.
«Ці цифри свідчать про певне нерозуміння», – вважає експерт. Багато громадян не розуміють, що відбувається і до чого тут референдум.
Згідно з чинним законодавством проводити одночасно президентські вибори і референдум заборонено.
Українське суспільство від війни втомилося. Рівень втоми різний. Але люди хочуть миру на справедливих умовах.
Територіальні втрати означає, що ми визнаємо факт окупації частин наших територій. Не виходимо з залишків Донецької області.
Це компроміс. Величезний компроміс.
Сам факт того, що ми ведемо такі розмови – з боку України колосальна поступка.
Громадяни України підтверджують готовність до такої поступки. Але якщо вступимо в ЄС у 2027 році. Отримаємо гарантії безпеки.
Проблема референдуму
Рейтерович не знає жодного прецеденту в світовій історії. Коли на референдумі голосували за мирний договір.
Уповноважені підписувати – військові і політичне керівництво. До чого тут громадяни України?
«Це робиться, щоб зняти з себе відповідальність», – пояснює експерт. Переклати на громадян. І потім сказати – ви ж так проголосували.
Коли Зеленський став президентом, Україна мала під окупацією сім відсотків територій. Зараз біля двадцяти.
Це факт. Це результат повномасштабної війни і агресії.
Але треба нести відповідальність не за наслідок. А за підготовку чи не підготовку.
Про обіцянки повернути все, пити каву в Ялті. Це казали представники офісу президента.
Оскільки президент цього не хоче робити, Україна придумала ідею з референдумом. Це не європейська ідея. Не ідея Трампа.
Це запропонували ми. А американцям і європейцям це сподобалося. Пряма демократія.
На референдум виноситься одне питання чітко сформульоване. Ви за мир чи проти? Але це маніпулятивне питання.
Або ви за мирний договір чи проти? А договір з двадцятьма сторінками додатку. На референдум таке виносити не можна.
Це маніпулятивна історія.
Ходжу київськими вулицями і розмовляю з людьми. Чую втому. Чую біль. Чую надію.
Кияни хочуть справедливості. Вони готові до компромісів заради миру. Але не будь-якою ціною.
Вони хочуть бачити відповідальну владу. Яка дослухається до їхніх голосів. Яка не ховається за маніпуляції.
Столиця живе, дихає, чекає змін. І ці зміни мають прийти не через конфлікти. А через діалог і повагу.
