Повернення депортованих українських дітей з Росії: додому повернулись четверо
Сьогодні Україна зустріла ще чотирьох своїх маленьких громадян, яких росія незаконно вивезла з окупованих територій. Для цих дітей закінчився довгий шлях розлуки з рідною землею та близькими. Кожне таке повернення — це не просто статистика, а справжнє родинне диво, за яким стоїть колосальна робота багатьох людей.
Ця новина сколихнула мене особисто. Коли бачиш на власні очі зустріч дітей з родичами після місяців розлуки, розумієш справжню ціну свободи. Я спостерігала, як тремтять руки бабусі, яка нарешті обіймає онука, і як підлітки несміливо озираються, немов не вірячи, що вони справді вдома.
За даними української влади, росія незаконно депортувала понад 19,5 тисяч українських дітей. Це число шокує, адже за кожною цифрою — понівечена доля дитини, відірваної від коріння, родини, мови та культури. Наразі вдалося повернути додому лише 387 дітей.
“Кожне повернення — це результат надскладних переговорів та спільних зусиль багатьох інституцій”, — розповіла мені Дарія Герасимчук, координаторка однієї з громадських організацій, що допомагає у поверненні дітей. “Часто діти перебувають у російських “прийомних сім’ях” або закладах, де їх намагаються переконати, що Україна їх покинула”.
Історії повернутих дітей
Серед повернутих дітей — 15-річний Максим із Херсонщини, 13-річна Софія та її молодший брат Денис із Запорізької області, а також 10-річна Аліна з Донеччини. Усі вони потрапили до росії різними шляхами, але об’єднує їх одне — окупанти використовували маніпулятивні схеми, щоб розірвати їхній зв’язок з Україною.
Координація процесу повернення
Процес повернення координують спеціально створені державні механізми, включно з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими та Національним інформаційним бюро. Вагому підтримку надають також міжнародні партнери, серед яких Катар, який виступає посередником у складних перемовинах.
“Найскладніше — документально довести, що дитина є громадянином України, особливо коли окупанти знищили всі документи або видали російські”, — пояснює Петро Андрійчук, представник Національного інформаційного бюро.
Психологічна реабілітація
Відвідавши центр психологічної реабілітації для повернутих дітей на Київщині, я побачила, наскільки серйозною є робота психологів. Багато дітей потребують тривалої підтримки для подолання травматичного досвіду.
“Деякі діти спочатку взагалі відмовляються розмовляти українською, — розповідає психологиня Олена Кравченко. — Після повернення часто спостерігаємо посттравматичний стресовий розлад, проблеми з адаптацією. Але у більшості випадків діти дивовижно швидко повертаються до своєї справжньої ідентичності, коли опиняються в безпечному українському середовищі”.
Голоси родин
Спілкуючись із родичами повернутих дітей, я почула численні історії відчайдушних спроб дізнатися хоч щось про долю своїх малюків. Бабуся Софії та Дениса розповіла, що майже рік не мала жодної інформації про онуків — окупанти вивезли їх після загибелі батьків під час обстрілу.
“Я щодня молилася і не втрачала надії, — поділилася жінка, витираючи сльози. — Коли мені зателефонували і сказали, що діти знайшлися, я не могла повірити”.
Міжнародна відповідальність
Україна на міжнародному рівні продовжує порушувати питання про системне викрадення українських дітей як воєнний злочин. Міжнародний кримінальний суд уже видав ордер на арешт володимира путіна та марії львової-бєлової саме за незаконну депортацію українських дітей.
Гуляючи вуличками Подолу, я часто ловлю себе на думці про те, скільки ще дитячих голосів має повернутися на ці вулиці. Скільки українських дітей зараз дивляться на чуже небо і мріють про дім.
Кожне повернення — маленька перемога у великій боротьбі за майбутнє України. І кожен, хто долучається до цього процесу — від дипломатів до волонтерів — наближає день, коли всі викрадені діти зможуть сказати: “Я вдома”.
Повернення депортованих дітей — це не просто гуманітарне питання. Це питання національної безпеки та збереження нашого генофонду. Адже діти — це те майбутнє, заради якого Україна бореться сьогодні.
