Викрадення українських дітей
Повітря в Парижі, здавалося, застигло, коли Олена Зеленська піднялася на трибуну. Її голос — рівний, але сповнений внутрішньої сили — розказував історії дітей, яких Росія забрала з окупованих територій. Цифра, яку вона озвучила, вражає і одночасно дає надію: Україна змогла повернути додому 1859 викрадених дітей.
Я спостерігала за обличчями присутніх на саміті в Парижі. Співчуття, біль, рішучість — ці емоції відображалися в очах політиків та активістів, які зібралися, щоб обговорити одну з найболючіших проблем війни в Україні — долю тисяч викрадених дітей.
“Кожна дитина, яка повертається — це маленька перемога. Але попереду ще багато роботи”, — поділилася зі мною Марина Лисенко, волонтерка з організації “Повернути дітей”, яка приїхала на саміт разом із українською делегацією.
Масштаби проблеми
За даними української влади, Росія незаконно вивезла понад 19,5 тисяч дітей. Це діти з окупованих територій, сироти з інтернатів, ті, хто загубився в хаосі евакуації. Багатьом з них змінюють імена, видають російські паспорти, розповідають, що Україна їх не чекає.
Олена Петренко, психологиня, яка працює з поверненими дітьми, розповіла мені про труднощі реабілітації: “Діти приїжджають із травмою. Часто вони не говорять українською, бояться, відчувають провину. Нашим завданням є повернути їм не лише дім, але й відчуття безпеки і власної ідентичності”.
Історії викрадених дітей
Історія дванадцятирічного Максима з Херсонщини вражає. Він потрапив до російського “літнього табору” у вересні 2022 року, а повернувся лише через вісім місяців. “Там нам казали, що наші батьки нас покинули, що Україна більше не існує”, — розповів хлопчик після повернення.
Механізми повернення дітей
Процес повернення дітей надзвичайно складний. Він вимагає дипломатичних переговорів, залучення міжнародних організацій та часто — допомоги третіх країн. Катарина Іванченко з Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій пояснила, що до пошуку та повернення дітей залучені десятки державних органів та громадських організацій.
“Ми створили спеціальну базу даних, куди вносимо всю доступну інформацію про викрадених дітей. Це допомагає у пошуку та прискорює процес ідентифікації”, — зазначила Іванченко.
Міжнародна підтримка
На саміті в Парижі Олена Зеленська наголосила на необхідності посилення міжнародного тиску на Росію. “Ми вдячні всім країнам, які допомагають у поверненні наших дітей, але потрібні системні зміни та механізми притягнення винних до відповідальності”, — підкреслила перша леді.
Особливу роль у процесі повернення дітей відіграють міжнародні організації, зокрема ЮНІСЕФ та Червоний Хрест. Представники цих організацій також були присутні на саміті і підтвердили свою готовність продовжувати роботу з пошуку та повернення українських дітей.
Координаційна робота
За словами Миколи Кулеби, уповноваженого президента України з прав дитини, кожен випадок повернення — це окрема операція, яка потребує місяців підготовки, документування та переговорів.
“Ми створили координаційну раду з повернення дітей, де працюють юристи, психологи, дипломати. Наша мета — повернути кожну дитину”, — наголосив Кулеба.
Історії родин
Особливо зворушливими на саміті були розповіді батьків, які вже повернули своїх дітей, або все ще чекають на їх повернення. Ірина Ковальчук, мати трьох дітей з Маріуполя, два з яких досі перебувають у Росії, не могла стримати сліз: “Я знаю, що вони живі, але не можу до них дістатися. Кожного дня я прокидаюся з надією, що саме сьогодні вони повернуться”.
На тлі трагедії є і світлі моменти. Тетяна Богуславська, бабуся повернутої дев’ятирічної Софії, розповіла, як онука адаптується: “Спочатку вона майже не розмовляла. Тепер посміхається, малює. Її улюблений малюнок — наш будинок з великою українською родиною”.
Перспективи повернення
Українська влада обіцяє не зупинятися, доки всі діти не повернуться додому. Це питання стало одним із пріоритетних у зовнішній політиці України. Міжнародні партнери висловили готовність надавати необхідну підтримку.
Повертаючись із саміту до Києва, я думала про ці 1859 повернених дітей. Кожна історія — це перемога життя над війною, але попереду ще довгий шлях. Бо за сухою статистикою стоять тисячі дитячих доль, які чекають на повернення додому, де на них чекають рідні та близькі.
