Прем’єра фільму “Київ” запустила дисидентський рух
У просторому залі кінотеатру “Жовтень” вечір вівторка зібрав близько трьохсот глядачів. Тиша стояла така, що можна було почути шелест дощу за вікном. На екрані — історія, яку десятиліттями намагалися стерти з колективної пам’яті. Документальна стрічка “Київ” режисера Максима Нагірного вперше відкрито розповіла про київський осередок дисидентського руху 1960-х років.
Фільм викликав справжній емоційний відгук у киян різного віку. Після показу літня жінка у вишиванці, яка представилася Марією Степанівною, не стримувала сліз: “Я навчалася з деякими з цих людей. Ми боялися навіть пошепки згадувати їхні імена після арештів. А зараз їхні обличчя на великому екрані…”
Робота над фільмом
За словами режисера, робота над фільмом тривала понад три роки. “Ми зібрали спогади очевидців, архівні матеріали КДБ, листи та щоденники. Київський дисидентський рух мав особливу інтелектуальну силу — це були науковці, митці, поети. Вони створили альтернативний простір свободи в тоталітарній системі”, — розповів Максим Нагірний.
Особливу увагу у стрічці приділено діяльності київських шістдесятників, які збиралися у квартирах на Русанівці та в будинку на вулиці Рєпіна (тепер — вулиця Терещенківська). Саме там, за чашкою чаю, народжувалися вірші та ідеї, які пізніше стали символами спротиву.
Історик Оксана Кісь, яка виступала науковою консультанткою фільму, підкреслила унікальність київського осередку: “Столичний дисидентський рух відрізнявся від львівського чи одеського. Тут, у серці радянської України, дисидентство було особливо небезпечним для влади і жорстоко переслідувалося”.
Підтримка проекту
Проект став можливим завдяки підтримці Українського культурного фонду та Державного агентства України з питань кіно. “Такі фільми формують національну ідентичність. Особливо важливо, що молодь відкриває для себе цю частину історії Києва”, — зазначив представник УКФ Андрій Петренко.
Цікаво, що на прем’єру прийшло багато молоді. Студентка Києво-Могилянської академії Софія розповідає, що відкрила для себе абсолютно невідомі сторінки історії рідного міста: “Я щодня проходжу повз будинки, де відбувалися ці події, але ніколи не знала їхньої справжньої історії. Тепер дивитимуся на Київ іншими очима”.
Дискусія та виставка
Після показу відбулася дискусія за участю режисера, істориків та доньки одного з дисидентів. Гарячою темою стало питання увічнення пам’яті борців за свободу в топоніміці Києва. “Ми маємо перейменувати вулиці на честь цих героїв, встановити меморіальні таблички. Київ повинен пам’ятати своїх справжніх героїв”, — наголосив громадський діяч Валерій Сіробаба.
У фойє кінотеатру розгорнуто невелику виставку особистих речей, листів та фотографій учасників дисидентського руху. Сімейні архіви для експозиції надали родичі дисидентів.
Плани на майбутнє
Команда творців фільму вже оголосила про плани проведення кінопоказів у різних районах міста, зокрема на Оболоні, Подолі та Троєщині. “Наша мета — донести цю історію до якомога більшої кількості киян. Це не просто фільм, це повернення нашої пам’яті”, — зауважив продюсер стрічки Віктор Гончаренко.
Фільм “Київ” став не просто документальною роботою, а культурною подією, що об’єднала різні покоління столиці та спонукала до переосмислення історії міста. Він також висвітлив потребу подальшого дослідження та збереження пам’яті про київський дисидентський рух як важливу частину нашої культурної спадщини.
