Прощання з Костянтином Гузенком Київ: кияни попрощалися з фотографом і військовим
Сьогодні Київ прощався з Костянтином Гузенком — талановитим фотографом, відданим військовим і справжнім патріотом України. Михайлівська площа наповнилася сотнями людей: побратими, друзі, колеги та просто кияни, яких зачепила історія Костянтина, прийшли віддати останню шану.
Холодний вітер гуляв площею, але ніхто не звертав на це уваги. Люди стояли мовчки, дехто не стримував сліз. Біля Михайлівського Золотоверхого собору розмістили великі фотографії Костянтина — і як військового, і як митця з камерою. Його роботи, що колись прикрашали виставкові зали столиці, сьогодні нагадували присутнім про талант, який так рано згас.
“Він завжди казав, що фотографія — це спосіб зупинити час і зберегти історію”, — згадує Марина, колега Костянтина з медіа-простору. “А тепер його власне життя стало частиною нашої спільної історії”.
Шлях у фотографії
Костянтин прийшов у фотографію ще підлітком. Починав із вуличних знімків на Хрещатику та в Маріїнському парку, поступово виробляючи власний почерк. Його персональні виставки проходили в галереї “Я Галерея” та Мистецькому Арсеналі, а роботи публікувалися в провідних українських та міжнародних виданнях.
З початком повномасштабного вторгнення Костянтин, не вагаючись, пішов захищати країну. При цьому не полишав камеру, створюючи пронизливу фотохроніку війни. Саме ці знімки стали відомими далеко за межами України.
“Він умів передати через об’єктив те, що неможливо описати словами”, — розповідає командир підрозділу, де служив Гузенко. “І в бою був таким самим — бачив те, чого не помічали інші. Це не раз рятувало життя побратимам”.
Церемонія прощання
На церемонії прощання промовляли і військові побратими, і представники фотоспільноти. Говорили про талант і мужність, доброту і гостре почуття справедливості. Дехто ділився особистими спогадами, як Костянтин допомагав початківцям, як завжди знаходив час для друзів, незважаючи на власну завантаженість.
Представник Київської міської державної адміністрації оголосив, що міська влада розглядає можливість створення постійної експозиції робіт Костянтина в одному з музейних просторів столиці. “Його погляд на Київ — це особлива сторінка в історії нашого міста, яку ми повинні зберегти”, — зазначив він.
Неподалік від Михайлівської площі, на Андріївському узвозі, де Костянтин любив знімати київське життя, вже з’явився стихійний меморіал — перехожі приносять квіти і ставлять свічки біля його фотографій, розміщених на старій бруківці.
Особливо зворушливим був момент, коли колеги-фотографи одночасно підняли свої камери і зробили колективний знімок на честь побратима. “Він би оцінив цей кадр”, — тихо промовив хтось у натовпі.
Останній шлях
Після завершення церемонії прощання на Михайлівській площі траурна процесія вирушила на Байкове кладовище. Уздовж вулиці Великої Житомирської стояли кияни, багато з них тримали фотографії Костянтина та квіти.
Останні два роки Костянтин мешкав на Подолі, у невеликій квартирі з вікнами на Дніпро. Сусіди згадують, як часто бачили його на світанку з фотоапаратом — він поспішав зафіксувати перші промені сонця над рікою. Тепер ці кадри залишилися як спогад про людину, яка вміла бачити красу навіть у найтемніші часи.
Київ втратив не просто військового чи фотографа — місто втратило одного з тих, хто творив його сучасну історію через об’єктив камери і захищав зі зброєю в руках. Пам’ять про Костянтина Гузенка житиме в його роботах і в серцях киян, для яких він став символом таланту, відваги та відданості своїй справі.
