Увечері 20 березня Київ завмер у скорботі. У Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі розпочалося прощання з патріархом Філаретом. Людський потік не припиняється – кияни різного віку приходять віддати останню шану духовному лідеру, який прожив довге життя, сповнене боротьби за незалежність української церкви.
Прощання у Михайлівському соборі
Стою біля Михайлівської площі, і навіть крізь березневий вітер відчуваю особливу атмосферу. Люди йдуть мовчки, у руках квіти та свічки. Серед них бачу і літніх киян, які пам’ятають Філарета ще з радянських часів, і молодих, для яких він став символом духовної незалежності України. Одна жінка тримає онучку за руку і тихо щось їй пояснює. Дівчинка уважно слухає, міцно стискаючи букет білих хризантем.
Православна церква України повідомила, що до ранку неділі, 22 березня, над гробом безперервно читатиметься Євангеліє. Заупокійні молитви лунатимуть у стінах старовинного собору, де так часто бував патріарх. Доступ для киян відкритий, хоча організатори попереджають, що іноді можуть бути короткі обмеження через велику кількість людей.
Спогади киян
Розмовляю з Оленою Петрівною, яка приїхала з Оболоні спеціально, щоб попрощатися. Їй 68, і вона пам’ятає, як у складні дев’яності Філарет не боявся говорити про потребу української церкви. «Він був справжнім борцем, – каже вона, і в її очах блищать сльози. – Коли багато хто мовчав, він знаходив силу говорити правду». Жінка тримає в руках фотографію свого сина, який загинув на фронті. «Патріарх завжди підтримував наших захисників. Хочу, щоб він знав це».
Програма прощання 22 березня
Неділя, 22 березня, стане особливим днем для столиці. Рано-вранці, о 8:30, у Михайлівському соборі розпочнеться заупокійна Божественна літургія. Її очолить митрополит Епіфаній у співслужінні з єпископатом та духовенством. Після цього відбудеться чин відспівування. Це буде момент, коли Київ офіційно попрощається зі своїм духовним наставником.
Жалобна процесія
Приблизно об 11-й годині місто стане свідком особливої процесії. Від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору пройде жалобна хода з тілом патріарха. Цей шлях символічний – він пролягає через серце історичного Києва, де кожен камінь пам’ятає боротьбу за українську ідентичність. У Володимирському соборі, де Філарет служив багато років, завершиться відспівування та відбудеться поховання.
Михайло, 35-річний айтішник з Подолу, стоїть у черзі разом з дружиною. Каже, що не дуже релігійний, але прийти вважав за потрібне. «Філарет для мене – це частина нашої історії незалежності, – пояснює він. – Він не просто був церковним діячем. Він боровся за те, щоб ми мали свою церкву, так само як ми боремося за свою країну». Його дружина киває, додаючи, що їхня мама завжди розповідала про патріарха з великою повагою.
Співчуття президента
Президент Володимир Зеленський 20 березня в телефонній розмові з митрополитом Епіфанієм висловив співчуття. У повідомленні церкви згадується особливий внесок патріарха в утвердження духовної незалежності України та його непохитна підтримка боротьби проти російської агресії. Ці слова резонують з тим, що говорять кияни на Михайлівській площі.
Життєвий шлях патріарха
Патріарх Філарет, у миру Михайло Денисенко, народився 23 січня 1929 року. Його життя охопило майже ціле століття української історії – від радянських часів до сучасної незалежної України. Від жовтня 1995 року він очолював Українську православну церкву Київського патріархату. У грудні 2018 року, після отримання томосу від Вселенського патріарха, Філарета назвали Почесним патріархом Православної церкви України.
Приклад сили духу
Розмовляю з отцем Андрієм, молодим священиком, який допомагає організовувати прощання. Він каже, що для нього особисто патріарх був прикладом сили духу. «Навіть у 95 років він залишався в строю, – розповідає священик. – Коли почалася повномасштабна війна, він не переховувався, а закликав до єдності. У червні 2022 року говорив про потребу об’єднання всіх гілок українського православ’я. Це була його мрія до останку».
Останні дні
9 березня церква закликала вірних молитися за здоров’я патріарха, повідомивши про його шпиталізацію. Опівдні 20 березня прийшла сумна звістка – серце патріарха зупинилося. Кияни, з якими розмовляю, кажуть, що чекали на це, але сподівалися на краще. Віра Іванівна, 72-річна киянка з Печерська, витирає сльози хусткою: «Він був зі мною все моє свідоме життя. Важко повірити, що його більше немає».
Вечірня атмосфера прощання
Вечірнє освітлення Михайлівського собору створює особливу атмосферу. Золоті куполи ніби світяться зсередини, а дзвони періодично сповіщають про перебування тут когось дуже важливого. Черга не слабшає навіть із настанням темряви. Кияни несуть квіти, свічки, ікони. Дехто тримає в руках фотографії своїх рідних у військовій формі – патріарх завжди підтримував українських захисників.
Молоде покоління
Молода пара з немовлям на руках теж прийшла попрощатися. Андрій і Марія кажуть, що хочуть, щоб їхня донька, коли підросте, знала про людей, які творили незалежну Україну. «Філарет належав до тих, хто не боявся, – каже Андрій. – Він робив те, у що вірив, навіть коли це було небезпечно. Це урок для всіх нас».
Софіївська площа, якою пройде завтра жалобна процесія, сьогодні теж сповнена особливого настрою. Люди збираються невеликими групами, діляться спогадами. Чую, як літній чоловік розповідає молодим про те, яким сміливим був Філарет у радянські часи, коли про українську церкву не можна було навіть заїкатися. «А він не боявся, – каже дідусь. – Ішов до своєї мети крок за кроком».
Частина історії
Київ прощається зі своїм патріархом так, як уміє – з гідністю, вдячністю та глибокою повагою. Ці дні стануть частиною історії міста, частиною нашої колективної пам’яті. І коли завтра процесія прямуватиме до Володимирського собору, кожен київський камінь на цьому шляху запам’ятає цей момент. Бо Філарет був не просто церковним діячем – він був частиною боротьби за те, щоб Україна була собою, незалежною та вільною.
