Повідомлення про примусове вивезення українських дітей
Вже другий тиждень читаю повідомлення, які змушують серце стискатися від болю. Окупаційна влада готується відправити близько 400 українських дітей з тимчасово окупованих територій до Росії в рамках так званої “програми обміну”. За офіційною версією, це “освітні подорожі”, але реальність виглядає зовсім інакше.
Вчора мені вдалося поговорити з Мариною, вчителькою з Мелітополя, яка зараз перебуває в Запоріжжі. Її племінниця опинилася серед дітей, яких “запрошують” до участі в програмі.
“Батькам просто ставлять перед фактом. Відмовитися практично неможливо – це одразу позначає сім’ю як “неблагонадійну”, – розповідає Марина, і в її голосі чути невимовний біль. – Моя сестра в паніці, але боїться відкрито протестувати”.
Масштаби проблеми
За даними Національного центру протидії дезінформації, діти з окупованих Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей мають бути вивезені до таборів у Підмосков’ї та Ставропольському краї. Програма розрахована на два тижні, але історія вже знає випадки, коли такі “короткострокові поїздки” перетворювалися на місяці розлуки.
Олег Котенко, уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, підтвердив, що подібні “обміни” – це частина системної політики Росії.
“Це прикриття для примусової русифікації та індоктринації українських дітей. Їх вчать переписаній історії, прищеплюють російську ідентичність, відриваючи від українських коренів”, – пояснив він під час нашої телефонної розмови.
Варто нагадати, що міжнародне право однозначно кваліфікує примусове переміщення дітей з окупованих територій як воєнний злочин. Саме за організацію подібних “програм” Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента РФ Володимира Путіна.
Свідчення постраждалих
Ситуація особливо болюча для сімей, які залишилися на окупованих територіях. Вони опиняються перед неможливим вибором: ризикувати безпекою всієї родини, відмовляючись від “програми обміну”, або відпустити дитину з непевною перспективою повернення.
Вчора я відвідала центр підтримки для переселенців у Дніпрі, де зустріла Наталію – маму 13-річної дівчинки, яка торік пережила подібний “обмін”.
“Моя Софійка повернулася зовсім іншою. Два місяці – а не два тижні, як обіцяли – вони жили в таборі під Москвою. Їм розповідали, що України ніколи не існувало як держави, що ми – один народ з росіянами”, – Наталія витирає сльози. – “Нам пощастило – ми змогли виїхати через Грузію. Але багато дітей досі там”.
Статистика та оцінки експертів
За оцінками правозахисних організацій, з початку повномасштабного вторгнення понад 19 тисяч українських дітей були незаконно депортовані або переміщені до Росії чи на контрольовані нею території. Повернути вдалося лише невелику частину.
Психологиня Тетяна Крамаренко, яка працює з дітьми, що пережили окупацію, пояснює масштаб проблеми: “Це травматичний досвід, який матиме довгострокові наслідки. Дітей відривають від родин, від їхнього природного середовища, від мови та культури. Фактично, відбувається спроба знищити їхню ідентичність”.
Пошук рішень
Минулого тижня у київському Будинку вчителя відбувся круглий стіл, присвячений проблемі депортації українських дітей. Експерти наголошували на необхідності посилення міжнародного тиску та створення ефективних механізмів для повернення дітей.
“Кожна історія повернення – це майже детективний сюжет, який вимагає колосальних зусиль з боку державних органів, міжнародних організацій та волонтерів”, – розповіла представниця “Служби порятунку дітей” Ірина Ковальчук.
Поки політики та дипломати шукають шляхи вирішення проблеми на міжнародному рівні, для звичайних українців важливо пам’ятати про кожну дитину, яка опинилася в такій ситуації, і робити все можливе, щоб зберегти докази цих злочинів.
Заклик до дії
Проходячи вчора Михайлівською площею, я зупинилася біля інсталяції з дитячих іграшок – символу викрадених дітей. Літня жінка поруч зі мною тихо промовила: “Коли ми забуваємо про одну дитину, ми ризикуємо втратити їх усіх“. Ці слова звучать у моїй голові, коли пишу цей матеріал.
Якщо ви маєте інформацію про депортованих дітей або ваші близькі опинилися в такій ситуації, звертайтеся на гарячу лінію “Діти війни” або до офісу Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Кожен випадок важливий, і жодна дитина не має бути забута.
