Ранок у центрі психологічної підтримки на Подолі. Невелика затишна кімната з м’яким світлом і приглушеними звуками. Марина, психологиня з десятирічним стажем, готується до прийому. “До війни я працювала переважно з професійним вигоранням та сімейними конфліктами. Тепер 8 з 10 звернень — про тривогу, панічні атаки та посттравматичний стрес,” — розповідає вона, перекладаючи папери.
Столиця переживає безпрецедентну кризу психічного здоров’я. За даними Київського міського центру психічного здоров’я, кількість звернень киян за психологічною допомогою зросла втричі порівняно з довоєнним часом. І це лише верхівка айсберга — багато хто намагається впоратися самотужки.
Нові виклики — нові рішення
“Коли почалися бомбардування, ми розуміли, що традиційна система не витримає навантаження,” — ділиться Олександр Береза, керівник одного з районних центрів соціальних служб. — “Довелося повністю перебудовуватися буквально за тижні”.
Київ створив розгалужену мережу підтримки: гарячі лінії, безкоштовні консультації в районних центрах, групи взаємодопомоги в бомбосховищах. Психологи навчилися працювати в нових умовах — іноді сесії проводять під час повітряних тривог або через відеозв’язок.
На Оболоні у звичайній київській багатоповерхівці працює одна з інноваційних ініціатив — сусідська група підтримки “Разом легше“. Щочетверга мешканці будинку збираються в облаштованому підвалі, щоб поділитися переживаннями та отримати професійні поради від психолога-волонтера.
“Мені допомогло усвідомлення, що я не сама, що мої почуття нормальні,” — каже Катерина, 42 роки, учасниця групи. — “Коли моя донька почала боятися голосних звуків, саме тут я знайшла підтримку та практичні поради”.
Уразливі групи потребують особливої уваги
Найбільше страждають діти, люди похилого віку та ті, хто пережив окупацію передмість Києва.
Вчителька початкових класів школи №156 Анна Петренко бачить зміни щодня: “Діти стали більш тривожними, багато хто погано спить, дехто регресує в розвитку. Ми впровадили щоденні п’ятихвилинки емоційного здоров’я та запросили шкільного психолога проводити групові заняття”.
Окрема проблема — адаптація переселенців. У київському хабі “Спільно” на Печерську переселенці можуть отримати не лише гуманітарну допомогу, але й психологічну підтримку. “Люди втратили домівки, роботу, близьких. Часто вони приходять по речі, а йдуть з призначенням до психолога,” — розповідає координаторка Наталія Самійленко.
Інновації та технології приходять на допомогу
Київські фахівці активно впроваджують сучасні підходи. У співпраці з міжнародними організаціями розроблено мобільні додатки для самодопомоги, проводяться онлайн-консультації, створено чат-боти психологічної підтримки.
“Наш додаток ‘Київ спокійний‘ завантажили понад 50 тисяч киян,” — ділиться Ірина Ковальчук, співзасновниця IT-стартапу, що розробив програму. — “Він допомагає відстежувати емоційний стан, пропонує вправи для зниження тривоги та з’єднує з психологом у критичних ситуаціях”.
Клініка “Психея” на Лук’янівці запровадила інноваційну програму швидкої психологічної допомоги “Перша емоційна допомога” — короткі інтенсивні сесії для людей у гострому стресовому стані.
Професіонали на межі можливостей
Парадоксальна ситуація склалася з фахівцями, які самі потребують підтримки. Психологи та психіатри працюють на межі вигорання, часто безоплатно і понаднормово.
“За два роки я навчилася проводити кризове консультування навіть під час відключень світла, зі свічкою,” — усміхається Олена Дмитрієва, психологиня з Голосіївського району. — “Але ми самі потребуємо регулярної супервізії та відпочинку”.
Міська влада намагається підтримати фахівців: організовано групи професійної підтримки, курси підвищення кваліфікації, надаються приміщення для роботи.
Виклики і перспективи
Основною проблемою залишається нестача кваліфікованих фахівців. “Ми потребуємо щонайменше втричі більше психологів та психіатрів, особливо тих, хто вміє працювати з воєнною травмою,” — стверджує Максим Ковальчук, заступник директора Київського міського центру психічного здоров’я.
Також гостро стоїть питання стигматизації. “Багато киян досі соромляться звертатися по допомогу, вважаючи, що мають ‘тримати себе в руках’,” — пояснює Тетяна Ломакіна, психологиня-волонтерка з Дарниці. — “Особливо це стосується чоловіків та людей старшого покоління“.
Проте є і позитивні зміни. Усвідомлення важливості психічного здоров’я зростає, а київська спільнота демонструє неймовірну стійкість та взаємопідтримку.
“Якщо раніше ми говорили про психологічну допомогу як про щось екзотичне, то тепер це стає частиною повсякденної культури, як похід до стоматолога,” — підсумовує Марина.
Досвід Києва показує: коли традиційна система не справляється, народжуються інновації, засновані на спільноті, взаємодопомозі та сучасних технологіях. І хоча попереду ще багато роботи, столиця впевнено розбудовує нову культуру психологічного здоров’я — культуру, де просити про допомогу — це сила, а не слабкість.
