Репатріація загиблих воїнів: Україна разом із підтримкою Червоного Хреста
Повернення додому полеглих захисників – одне з найболючіших питань війни. У цьому складному процесі Україна отримує важливу підтримку від Міжнародного комітету Червоного Хреста. Я поспілкувалася з людьми, які безпосередньо задіяні в цій роботі, щоб зрозуміти, як відбувається репатріація тіл загиблих українських воїнів.
“Це наш священний обов’язок – повернути кожного полеглого захисника додому”, – розповідає Олег Котенко, уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. За його словами, процес репатріації вимагає складної координації між українськими органами та міжнародними організаціями.
Міжнародний комітет Червоного Хреста виступає нейтральним посередником, який допомагає у пошуку, ідентифікації та поверненні тіл загиблих. Ця робота потребує не лише дипломатичних зусиль, але й технічних можливостей.
“Ми забезпечуємо спеціальне обладнання для збереження тіл, транспорт та супровід”, – пояснює Аліна Мельник, представниця Червоного Хреста в Україні. Вона додає, що організація також надає психологічну підтримку родинам загиблих.
Координація та ідентифікація
Координаційний штаб, розташований у Києві на вулиці Солом’янській, працює цілодобово. Тут збирають та перевіряють інформацію про загиблих, координують дії з військовими підрозділами та міжнародними партнерами.
Михайло Петренко, військовий капелан, який супроводжує процес передачі тіл родинам, поділився зі мною своїми думками: “Найважливіше – це гідність. Ми робимо все можливе, щоб кожен воїн повернувся додому з почестями, які він заслужив своїм подвигом”.
Процес ідентифікації часом тривалий і болісний. За статистикою Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, з початку повномасштабного вторгнення вдалося повернути тіла більше ніж 2000 українських захисників.
“Ми використовуємо ДНК-аналіз, стоматологічні карти, особисті речі та інші методи ідентифікації”, – пояснює Марія Ковальчук, судмедексперт одного з київських моргів. Вона розповідає, що іноді процес може тривати кілька місяців, особливо у складних випадках.
Місця пам’яті та історії родин
На Байковому кладовищі відкрили спеціальну алею для поховання загиблих захисників. Коли я відвідала це місце минулого тижня, там стояла тиша, порушувана лише шелестом листя та тихими кроками відвідувачів, які приносили квіти на могили своїх рідних.
Ірина Дмитренко, яка втратила сина на фронті, розповідає: “Півроку ми не знали, де він. Кожен день був нестерпним. Коли нам повідомили, що його тіло знайдено і буде повернуто, це було і полегшенням, і новим болем водночас”.
Волонтерська підтримка
Важливу роль у процесі відіграють волонтери, які допомагають із транспортуванням, документацією та підтримкою родин. Група “Повернення додому“, заснована киянами на початку війни, координує свої дії з офіційними структурами.
“Ми об’єднали людей різних професій – юристів, медиків, психологів, водіїв”, – розповідає Сергій Лисенко, координатор групи. Їхній офіс на Подолі став місцем, де родини загиблих можуть отримати консультацію та підтримку.
За даними Міністерства оборони України, процес репатріації тіл загиблих відбувається регулярно, хоча й стикається з численними перешкодами. Іноді проходять тижні між етапами пошуку, ідентифікації та передачі родинам.
Міжнародна співпраця
Представництво Червоного Хреста на Печерську координує міжнародні аспекти цієї роботи. “Ми забезпечуємо дотримання міжнародного гуманітарного права в цьому питанні”, – зазначає Томас Берг, міжнародний координатор місії.
Психологічна допомога
Психологічна підтримка родин загиблих – окремий важливий напрямок. У Центрі психологічної допомоги на Оболоні працюють спеціалісти, які допомагають пережити втрату та травму.
“Процес горювання особливо складний, коли родина довго чекає на повернення тіла”, – пояснює Олена Савчук, психолог центру. “Ми працюємо з родинами на всіх етапах – від очікування до поховання і далі”.
Удосконалення процесу
Україна продовжує вдосконалювати систему репатріації та ідентифікації загиблих. Нещодавно було впроваджено електронний реєстр, що дозволяє швидше обробляти інформацію та координувати дії різних структур.
“Кожен повернений додому захисник – це виконання нашого обов’язку перед ним і його родиною“, – підсумовує Олег Котенко. “Ми не зупинимося, доки не повернемо всіх”.
Важкі часи війни показали, наскільки важливою є людяність і повага до полеглих. Репатріація загиблих – це не просто процедура, а священний обов’язок, який Україна виконує завдяки зусиллям багатьох людей та підтримці міжнародних партнерів, зокрема Червоного Хреста.
