Перший день на волі
Ранок у Стамбулі. Теплий вересневий вітер з Босфору. Святослав Паламар – заступник командира полку “Азов” з позивним “Калина” – робить перші кроки турецькою землею після майже трьох років полону. Він один із тих, хто пройшов пекло “Азовсталі”, російських катівень і нарешті отримав довгоочікувану свободу.
“Коли ми вийшли з літака в Стамбулі, я глибоко вдихнув – це був перший вільний подих за 887 днів,” – розповідає Святослав під час нашої зустрічі в готелі на європейському березі Стамбула.
За його словами, до останньої хвилини захисники “Азовсталі” не знали, куди їх везуть. “Нам сказали зібрати речі. Без пояснень. У кожного з нас у грудях жевріла надія, але ми боялися навіть думати про обмін.”
Паламар – худорлявий, з короткою військовою стрижкою та пронизливим поглядом. Чітка мова і рівний голос. Лише зрідка руки видають внутрішнє напруження, коли він згадує про побратимів, які залишилися в полоні.
Шлях до свободи
За даними української сторони, на волю вийшли 75 оборонців “Азовсталі”. Серед них – командири підрозділів, які тримали оборону маріупольського заводу в найтяжчі дні російської навали. Туреччина виступила посередником і гарантом їх безпеки, прийнявши військових на своїй території.
“Президент Ердоган особисто долучився до наших переговорів з росіянами,” – пояснює джерело в Офісі Президента України. “Турецька сторона гарантувала, що бійці перебуватимуть на їхній території до завершення війни. Це був компроміс, на який погодилася росія.”
Рідні Святослава дізналися про його звільнення з новин. “Дружина зателефонувала мені вже з Туреччини. Це була наша перша розмова за довгі місяці без російських наглядачів,” – згадує Паламар з усмішкою, яка одразу ж змінюється серйозним виразом. “Але я досі не можу радіти повною мірою, знаючи, що сотні наших хлопців залишаються в полоні.”
Життя в Туреччині
Життя в Туреччині для звільнених азовців організоване в спеціально відведеному комплексі неподалік Анкари. Вони мають доступ до медичної допомоги, психологічної реабілітації та можуть спілкуватися з рідними через відеозв’язок.
“Турецькі лікарі професійно підходять до нашого лікування. Багато хто з побратимів має серйозні проблеми зі здоров’ям після полону,” – розповідає Святослав. “У мене порушення роботи нирок, проблеми зі спиною. Але найважче – це психологічні травми.”
Лікар Мехмет Ялчин, який координує медичну допомогу українським військовим, підтверджує: “Більшість пацієнтів має ознаки посттравматичного стресового розладу. Ми бачимо наслідки тривалого перебування в нелюдських умовах, недоїдання та, на жаль, у багатьох є сліди тортур.”
Незважаючи на складні обставини, азовці організували свій побут в Туреччині з військовою дисципліною. Встановили розпорядок дня, займаються фізичними вправами, вивчають турецьку мову та підтримують зв’язок з Україною.
“Ми вдячні турецькому народу за прихисток і підтримку,” – каже Паламар. “Але щоранку прокидаємося з думкою про повернення додому, про нашу боротьбу, яка триває.”
Зв’язок з Україною
Святослав щодня спілкується з рідними в Україні. Його дружина Анна чекає на день, коли вони зможуть зустрітися. “Знати, що він живий і в безпеці – це вже неймовірне щастя,” – розповіла вона журналістам у Києві.
Турецька сторона не розголошує деталей угоди щодо перебування українських військових. Представник МЗС Туреччини Омер Чеїк обмежився коротким коментарем: “Ми виконуємо наші зобов’язання як посередники та сприяємо гуманітарним аспектам вирішення конфлікту.”
Експерти з міжнародного права вважають цей крок важливим прецедентом. “Залучення третьої сторони до таких чутливих переговорів про обмін – це значний дипломатичний успіх,” – пояснює професор міжнародного права Стамбульського університету Айдин Сезер.
Символ незламності
Захисники “Азовсталі” стали символом незламності українського опору. Їхня 86-денна оборона металургійного комбінату увійшла в історію сучасних воєн. У підземних бункерах заводу, під постійними обстрілами, без достатньої кількості ліків, їжі та води вони тримали оборону до останнього.
“На “Азовсталі” ми були впевнені, що або переможемо, або помремо там,” – згадує Святослав. “Полон не був частиною нашого плану. Але ми виконували наказ командування.”
Зараз, перебуваючи в Туреччині, Паламар та інші командири “Азову” працюють над книгою спогадів про оборону Маріуполя. “Це буде документальна розповідь без прикрас. Світ має знати правду про те, що там відбувалося.”
Чи повернуться азовці в Україну до закінчення війни – питання відкрите. Для Святослава Паламара відповідь однозначна: “Моє місце там, де мої побратими продовжують боротьбу. Я вірю, що ми повернемося і звільнимо нашу землю.”
Дивлячись на Босфор з вікна готелю, “Калина” на мить замовкає, а потім додає: “Свобода – це не просто можливість ходити без конвою. Справжня свобода настане тоді, коли наша країна буде вільною від окупантів, а всі полонені повернуться додому.“
