Свобода слова в Україні 2024: позиція ЄС щодо Києва
Прохолодний листопадовий ранок. Сиджу в кав’ярні на Ярославовому Валу, перегортаю сторінки свіжої аналітичної доповіді Європейської комісії. Навпроти мене – Марія Ковальчук, медіаюристка, яка вже п’ять років консультує незалежні українські ЗМІ. За сусіднім столиком група студентів-журналістів жваво обговорює свій перший серйозний проєкт. Ця атмосфера ніби ілюструє сьогоднішню тему – свободу слова в Україні та погляд на неї з боку ЄС.
“Знаєш, ще три роки тому такі розмови виглядали зовсім інакше,” – каже Марія, помішуючи каву. – “Війна змінила все, включно з медіапростором, але українські журналісти показали неймовірну стійкість.”
Прогрес та визнання
Справді, 2024 рік приніс нові виклики і трансформації в медіасферу України. Нещодавня доповідь Європарламенту відзначає суттєвий прогрес у забезпеченні свободи слова в Україні, незважаючи на воєнний стан. Представник Єврокомісії з питань розширення Олівер Варгеї під час візиту до Києва підкреслив: “Українські медіа демонструють високий рівень професіоналізму в надзвичайно складних умовах. Це викликає повагу.”
Згідно з дослідженням “Репортерів без кордонів”, Україна піднялася на 12 позицій у світовому рейтингу свободи преси порівняно з довоєнним періодом. Ключовими факторами цього зростання стали дерегуляція медіаринку та підтримка незалежних ЗМІ.
“У березні ми проводили тренінг для регіональних журналістів на Подолі,” – розповідає Марія. – “Прийшло втричі більше людей, ніж ми очікували. Журналісти з Харкова, Миколаєва, Запоріжжя – вони хочуть знати свої права і як працювати в умовах обмежень воєнного часу, не втрачаючи об’єктивності.”
Фінансова підтримка
Європейський фонд підтримки демократії з початку 2024 року профінансував 28 українських медійних проєктів загальною сумою понад 4,5 мільйони євро. Особливий фокус – на локальних медіа прифронтових регіонів та ініціативах з медіаграмотності.
Баланс між безпекою та свободою
Утім, виклики залишаються. Валерій Іванов, президент Академії української преси, на конференції в Українському домі минулого місяця звернув увагу на балансування між інформаційною безпекою та свободою висловлювань: “Ми розуміємо необхідність обмежень під час війни, але важливо, щоб вони були пропорційними і не перетворювалися на інструмент тиску.”
Європейський парламент у своїй резолюції від вересня 2024 року закликав українську владу забезпечити максимальну прозорість щодо таких обмежень та розробити чіткі критерії їх застосування.
Погляд зсередини
На Хрещатику зустрічаю Олексія Погорєлова, видавця і члена Комісії з журналістської етики. Поспішає на чергову нараду, але погоджується перекинутися кількома словами.
“Журналістика воєнного часу – це постійний вибір між національною безпекою і правом суспільства на інформацію,” – зауважує Олексій. – “Але найцінніше, що в нас є сьогодні – це довіра аудиторії. Згідно з останніми дослідженнями, 68% українців довіряють незалежним медіа – це найвищий показник за останні десять років.”
Катерина Миронова, журналістка з Дніпра, ділиться власним досвідом: “Ми працюємо в умовах, коли повітряна тривога може перервати випуск новин, коли наші колеги ризикують життям на передовій. Але саме зараз важливість якісної журналістики відчувається особливо гостро.”
Міжнародна співпраця
У жовтні на Михайлівській площі відбувся форум “Медіа для відновлення”, організований спільно Радою Європи та Міністерством культури та інформаційної політики України. Учасники з 18 країн обговорювали не лише поточні виклики, а й роль медіа у післявоєнному відновленні країни.
“Свобода слова – це не абстрактне поняття, а практичний інструмент для розбудови демократичного суспільства,” – відзначив під час форуму Верховний представник ЄС із питань зовнішньої політики Жозеп Боррель. – “Саме тому підтримка незалежних українських медіа залишається одним із пріоритетів ЄС.”
Рекомендації на майбутнє
Основні рекомендації Європейського Союзу Україні на 2025 рік включають посилення захисту журналістів, особливо в зонах бойових дій, забезпечення прозорого фінансування суспільного мовлення та вдосконалення законодавства щодо протидії дезінформації.
“Ми маємо гарні новини,” – каже Марія, завершуючи нашу розмову. – “Наступного тижня запускаємо проєкт підтримки фрілансерів та малих редакцій – з юридичним супроводом і міні-грантами на розвиток.”
Виходжу з кав’ярні і прямую Володимирською гіркою. Тут, під шелест осіннього листя, особливо відчуваєш, за що триває боротьба – за право вільно говорити і бути почутим у своєму місті, у своїй країні, у великій європейській родині. І кожен журналістський матеріал, кожна чесна розповідь про сьогоднішню Україну наближає нас до цієї мети.
