Україна передає партнерам список викрадені діти Росією
Сьогодні вранці я зустріла Оксану Петренко біля пам’ятника Незалежності. Жінка тримала в руках фото своєї 12-річної племінниці Марійки, вивезеної з окупованого Маріуполя до Росії. Вже понад рік родина намагається повернути дитину додому.
“Марійка була на літніх канікулах у бабусі, коли почалися обстріли. Потім зв’язок обірвався. Через кілька місяців ми дізналися, що її вивезли до Підмосков’я”, – розповідає Оксана, стримуючи сльози.
Історія Марійки — одна з тисяч подібних. За офіційними даними, Росія незаконно вивезла щонайменше 19,5 тисяч українських дітей. І це лише підтверджені випадки. Реальні цифри можуть бути значно вищими.
Оновлений список викрадених дітей
Минулого тижня Україна передала міжнародним партнерам оновлений список викрадених дітей. Це важливий крок у боротьбі за їхнє повернення. Документ містить імена, обставини викрадення та, де можливо, інформацію про нинішнє місцеперебування дітей.
“Кожна дитина у цьому списку — це не просто ім’я. Це зруйнована доля, травма, розірвані родинні зв’язки”, — пояснює Дарія Герасимчук, уповноважена Президента України з прав дитини. Ми спілкувалися в її офісі на Банковій, де стіни обклеєні дитячими малюнками з побажаннями миру.
За її словами, список постійно оновлюється. Нові імена додаються мало не щодня. Люди звертаються на гарячу лінію, пишуть у соціальних мережах, приходять особисто.
Механізми викрадення дітей
Андрій Ковальчук, голова громадської організації “Повернення”, яка допомагає родинам розшукувати викрадених дітей, розповідає про механізми вивезення: “Росіяни використовують різні схеми. Часто це відбувається під виглядом ‘евакуації’ або ‘оздоровлення’. Дітей вивозять з інтернатів, лікарень, забирають у родичів під приводом безпеки”.
Психологічна підтримка для родин
У Подільському районі Києва працює центр психологічної підтримки для родин викрадених дітей. Проходжу вуличкою Хорива, заходжу до невеликого двоповерхового будинку з блакитними віконницями.
“Родини переживають не просто стрес, а глибоку травму. Вони не знають, що відбувається з їхніми дітьми, в яких умовах вони живуть, чи здорові”, — говорить Олена Сидоренко, психологиня центру. Вона проводить як індивідуальні, так і групові сесії для підтримки батьків та родичів.
Міжнародна допомога
Міжнародні організації активно долучаються до процесу повернення дітей. ЮНІСЕФ, Міжнародний Комітет Червоного Хреста та інші надають юридичну та логістичну допомогу. Завдяки спільним зусиллям вдалося повернути 386 дітей. Але це крапля в морі.
На Михайлівській площі зустрічаю Сергія, батька 14-річного Максима, якого вдалося повернути з Росії два місяці тому. “Син досі майже не розмовляє про те, що пережив там. Каже лише, що їх примушували вчити російський гімн і розповідали, що України більше не існує”, — ділиться чоловік.
Особливо складні випадки
За даними Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій, найскладніші випадки — це діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Росія спрощує процедуру їх усиновлення, що фактично стирає їхню українську ідентичність.
“Ми зіткнулися з безпрецедентним викликом. Це не просто викрадення — це спроба знищити українську ідентичність у наймолодшому поколінні”, — наголошує Ірина Верещук, віце-прем’єрка з питань реінтеграції.
Громадські ініціативи
На Контрактовій площі волонтери розгорнули інформаційний намет. Розповсюджують листівки з номерами гарячих ліній для родичів викрадених дітей, збирають підписи під петицією до міжнародних організацій. Київські школярі малюють плакати з написами “Поверніть наших дітей”.
“Кожен випадок повернення — це маленька перемога і величезна робота”, — розповідає Тарас Дунець, координатор волонтерської групи “Діти України”. За його словами, потрібні місяці переговорів через посередників, юридичні процедури, документальні підтвердження.
Передача оновленого списку партнерам — важливий крок у міжнародній кампанії тиску на Росію. Це не лише дипломатичний інструмент, а й свідчення для майбутніх судових процесів.
Виставка “Вкрадене дитинство”
Вчора в Національному музеї історії України відкрилася виставка “Вкрадене дитинство”. На стінах — фотографії зниклих дітей, їхні іграшки, залишені в зруйнованих будинках, малюнки, які вони надсилають з неволі.
“Наше завдання — не забувати про жодну дитину, шукати кожну, не зупинятися”, — говорить Марія Луцишин, співробітниця музею, проводячи мене залами виставки.
Ввечері повертаюся на Майдан Незалежності. Оксани вже немає, але на її місці стоять інші люди з фотографіями дітей. Хтось тримає свічки, хтось — іграшки. Вони чекають. Чекають, коли діти повернуться додому.
