Україна посилює контроль за безпечним будівництвом і безбар’єрністю
Прогулюючись Хрещатиком минулого тижня, помітила чоловіка на інвалідному візку, який намагався заїхати до одного з нових магазинів. Пандус був, але такий крутий, що без сторонньої допомоги скористатися ним було неможливо. Ця ситуація — наочний приклад того, чому питання безбар’єрності сьогодні стає таким актуальним для України.
Нещодавно стало відомо, що в Україні посилять контроль за дотриманням будівельних норм щодо безбар’єрності. Це рішення давно назріло, адже за даними Міністерства розвитку громад та територій, близько 30% нових будівель не відповідають вимогам доступності, незважаючи на існуючі нормативи.
«Безбар’єрність — це не просто пандуси чи ліфти. Це філософія рівних можливостей для всіх людей», — пояснює Марія Ковальчук, архітекторка та активістка з питань інклюзивності міського простору, з якою я спілкувалася для цього матеріалу.
Посилення контролю та відповідальності
Відтепер забудовники, які нехтують нормами щодо безбар’єрності, ризикують не лише штрафами, але й можливими проблемами з введенням об’єктів в експлуатацію. Державна інспекція архітектури та містобудування планує збільшити кількість перевірок новобудов і вже готових об’єктів.
Киянка Олена Петренко, мама 8-річного Максима з ДЦП, поділилася зі мною своїми щоденними викликами: «Ми живемо в новому районі на Позняках, будинку лише п’ять років, але навіть там є проблеми. Пандус занадто крутий, в деяких місцях відсутні з’їзди з тротуарів. Щоразу виходити на прогулянку — це долати смугу перешкод».
Статистика та реальні потреби
За даними Мінсоцполітики, в Україні проживає понад 2,7 млн людей з інвалідністю. Але питання безбар’єрності стосується не лише їх, а й батьків з дитячими візочками, літніх людей, тимчасово травмованих осіб.
Під час вчорашньої прогулянки Подолом звернула увагу, як змінилися деякі локації. Поруч із Контрактовою площею з’явилися тактильні плитки для незрячих людей, зручні з’їзди з тротуарів, звукові світлофори. Це свідчить про позитивні зрушення, але такі зміни потрібні по всьому місту.
Міські ініціативи та проєкти
«Ми зараз працюємо над проектом “Київ без бар’єрів”, — розповідає Віктор Назаренко, представник столичної адміністрації. — Планується адаптувати ще понад 200 об’єктів інфраструктури до кінця року. Особливу увагу приділятимемо освітнім закладам та медичним установам».
Нові норми передбачають не лише фізичну доступність, але й інформаційну. Громадські будівлі повинні мати дублювання інформації шрифтом Брайля, аудіопідказки та інші елементи, що роблять простір доступним для всіх.
Досвід бізнесу
Андрій Сидоренко, власник мережі кав’ярень у Києві, ділиться досвідом: «Коли ми відкривали нову локацію на Саксаганського, одразу передбачили всі елементи доступності. Це виявилось не так складно і не так дорого, як багато хто думає. Зате тепер до нас можуть завітати абсолютно всі, і це правильно».
Очікується, що посилення контролю за будівельними нормами щодо безбар’єрності допоможе створити справді інклюзивний простір в українських містах. Принаймні, на це сподіваються ті, для кого відсутність пандусів, ліфтів та інших елементів доступності — це не просто незручність, а суттєва перешкода в повсякденному житті.
Реальні історії та перспективи
Вчора розмовляла з Іриною, яка 15 років пересувається на візку після автомобільної аварії. Її історія вразила: «Знаєте, я люблю театр, але останній раз була там три роки тому. У більшості київських театрів немає нормальних пандусів або ліфтів. Так само з багатьма музеями, ресторанами… Я дуже сподіваюся, що ці зміни в законодавстві — не просто папірці, а реальний крок до змін».
Залишається сподіватися, що посилення контролю за безбар’єрністю справді стане тим поштовхом, який зробить українські міста комфортними для всіх без винятку. Бо місто, зручне для найвразливіших, зрештою комфортне для кожного.
