Ранок на Київському вокзалі. Біля входу чергує пес Патрон — не той знаменитий джек-рассел, а звичайний безпритульний собака, якого працівники та пасажири назвали на честь відомого чотирилапого сапера. Він зустрічає людей, які повертаються до столиці, немовби перевіряючи, чи всі на місці.
Патрон — один із тисяч київських вуличних тварин, чиє життя кардинально змінилося після 24 лютого 2022 року. Війна вплинула не лише на людей, але й на наших братів менших, створивши для них нові виклики та іноді — несподівані можливості.
“З початком повномасштабного вторгнення ми побачили два різноспрямовані процеси”, — розповідає Ірина Ковальчук, співзасновниця притулку “Хвостаті друзі” на Нивках. “З одного боку, багато людей евакуювалися і не змогли взяти своїх улюбленців. З іншого — київська спільнота згуртувалася навколо захисту тварин як ніколи раніше”.
За оцінками зооволонтерів, у перші тижні війни кількість безпритульних тварин у Києві збільшилася приблизно на 15-20%. Це були переважно домашні коти та собаки, які залишилися без господарів або загубилися під час евакуації.
Як змінилася робота притулків
Київські притулки зіткнулися з безпрецедентними викликами. Проблеми з електропостачанням, нестача кормів та ліків, зменшення кількості волонтерів — усе це ускладнювало догляд за тваринами.
“Найскладніше було в перші місяці. Ми буквально жили в притулку, бо не знали, що буде завтра”, — згадує Олексій Ревенко, керівник “Сіріус” у Пирогові. “У нас понад 500 собак та 100 котів. Кожному потрібно їсти, кожен потребує догляду. А з початком відключень світла ми зіткнулися з проблемою опалення вольєрів узимку”.
Притулки були змушені адаптуватися. Багато з них встановили генератори, створили запаси корму та медикаментів. Деякі налагодили співпрацю з міжнародними організаціями захисту тварин, які почали надсилати допомогу.
Київська міська адміністрація також долучилася до вирішення проблеми. За словами представників КП “Київська міська лікарня ветеринарної медицини”, за 2022-2023 роки було стерилізовано понад 3000 безпритульних тварин, що допомогло стабілізувати їхню популяцію.
Історії порятунку, які зворушують
Волонтерка Марина Павленко розповідає історію кота Багіри, якого знайшли в напівзруйнованому будинку на околиці Києва: “Він був настільки наляканий, що не давався в руки тиждень. Ми приходили, годували його і потроху завойовували довіру. Коли нарешті вдалося його забрати, виявилося, що в нього поранена лапа”.
Зараз Багіра живе в новій родині на Оболоні. Його господиня, Катерина, розповідає: “Перші місяці він здригався від кожного гучного звуку. Ховався під ліжко під час повітряних тривог. Зараз уже адаптувався, але коли лунають сирени, все одно біжить до мене, ніби шукає захисту”.
Не менш зворушлива історія пса Леона, якого волонтери врятували з-під завалів у перші тижні війни. З чотирма зламаними ребрами та пораненою лапою, він бореться за життя у ветклініці на Лук’янівці.
“Ми думали, що не виживе”, — розповідає ветеринар Сергій Коваленко. “Але в нього виявився справді бійцівський характер. Одужавши, став улюбленцем усього персоналу. Зараз шукаємо йому нову родину”.
Нові підходи до проблеми безпритульних тварин
Війна парадоксальним чином посприяла розвитку культури відповідального ставлення до тварин. У Києві з’явилися нові ініціативи з прилаштування безпритульних тварин.
“Ми запустили проєкт ‘Друг по сусідству’“, — розповідає громадська активістка Ольга Кравченко. “Він допомагає мешканцям одного будинку чи району колективно опікуватися місцевими безпритульними тваринами. Хтось годує, хтось відвідує ветеринара, хтось допомагає фінансово”.
У Подільському та Святошинському районах відкрилися “котокав’ярні”, де відвідувачі можуть не лише випити кави, але й познайомитися з котами, які шукають дім. Кілька таких закладів уже допомогли прилаштувати понад сотню тварин.
Шкільні програми теж зазнали змін. У деяких київських школах запровадили уроки гуманного ставлення до тварин. Учні Ліцею №142 навіть організували шкільну акцію “Допоможи чотирилапому”, зібравши понад тонну корму для притулків.
Що далі?
Попри всі складнощі, ситуація з безпритульними тваринами в Києві поступово стабілізується. За оцінками фахівців, їхня кількість повернулася до довоєнного рівня, а в деяких районах навіть зменшилася.
“Війна змусила нас переглянути багато речей”, — підсумовує Ірина Ковальчук. “Ми побачили, наскільки важливою є системна робота з безпритульними тваринами. І найголовніше — усвідомили, що навіть у найскладніші часи не можна забувати про відповідальність перед тими, хто залежить від нас”.
Зоозахисники сподіваються, що післявоєнна відбудова України включатиме й сучасні підходи до вирішення проблеми безпритульних тварин: створення муніципальних притулків європейського зразка, масову стерилізацію та чіпування, програми з прилаштування.
А поки що на вулицях Києва можна зустріти вокзального Патрона та тисячі інших тварин, для яких це місто стало домом. І кожен киянин може зробити їхнє життя трохи кращим — підгодувати, допомогти з лікуванням або навіть прихистити чотирилапого друга. Бо саме в найскладніші часи наше людство перевіряється на милосердя.
