Морозний ранок застав мене на Михайлівській площі, де тиждень тому зібралися сотні людей. Вони прийшли підтримати законопроєкт про заборону діяльності Української православної церкви Московського патріархату. Серед них я помітила Марію Петренко, 67-річну киянку, яка все життя відвідувала храм неподалік своєї домівки на Оболоні.
“Ніколи не думала, що доживу до дня, коли молитимусь за заборону церкви, до якої ходила роками. Але після повномасштабного вторгнення зрозуміла – не можна залишатися у церкві, яка підтримує країну-агресора,” – каже Марія, міцно тримаючи синьо-жовтий прапорець.
Учора Верховна Рада України ухвалила закон, який фактично забороняє діяльність релігійних організацій, пов’язаних з Росією. Законопроєкт №8371 підтримали 265 народних депутатів, що значно перевищує необхідний мінімум у 226 голосів.
Для багатьох українців це рішення стало довгоочікуваним кроком до захисту національної безпеки. Для інших – болючим вибором між вірою та патріотизмом.
Що передбачає новий закон?
Новий закон забороняє діяльність релігійних організацій, які мають зв’язки з центрами впливу в Росії. Хоча документ прямо не називає УПЦ МП, експерти погоджуються, що саме ця церква потрапляє під дію закону.
“Закон встановлює чіткі критерії для визначення таких зв’язків,” – пояснює Андрій Ковальчук, релігієзнавець з Київського національного університету. “Це, зокрема, згадування керівництва РПЦ у молитвах, визнання залежності від московського патріархату в церковних документах або участь представників РПЦ у призначенні керівництва релігійної організації в Україні.”
За даними Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, в Україні діє понад 12 тисяч парафій УПЦ МП. З початку повномасштабного вторгнення Росії понад 1500 парафій перейшли до Православної церкви України.
Реакція суспільства
На вулиці Володимирській зустрічаю Олега, 42-річного підприємця. Він поспішає до Володимирського собору, який належить ПЦУ.
“Мої батьки все життя ходили до церкви МП у нашому районі. Після початку війни вони перейшли до ПЦУ. Це був непростий вибір, але вони сказали, що не можуть молитися в церкві, яка хоча б опосередковано підтримує країну, що вбиває українців,” – розповідає чоловік.
Опитування Київського міжнародного інституту соціології показує, що 80% українців підтримують заборону УПЦ МП, тоді як 15% виступають проти. Решта 5% не визначилися зі своєю позицією.
На Подолі зустрічаю протоієрея Миколу, який не захотів називати своє прізвище. Він належить до УПЦ МП, але каже, що його парафія вже давно розірвала всі зв’язки з Москвою.
“Ми не згадуємо патріарха Кирила, молимося за Україну та ЗСУ. Але тепер нас можуть закрити через формальну належність до УПЦ. Це несправедливо щодо тих священників і парафіян, які є справжніми патріотами України,” – каже він.
Шлях до національної безпеки чи обмеження свободи віросповідання?
Біля Золотих воріт помічаю групу студентів, які жваво обговорюють новину про ухвалення закону. Серед них – Максим, студент історичного факультету.
“Це питання національної безпеки. СБУ неодноразово проводила обшуки в храмах і монастирях УПЦ МП, знаходячи там російську пропаганду та літературу, яка заперечує існування української нації,” – переконаний хлопець.
Правозахисники ж закликають до виваженості в реалізації закону. За словами Олени Степаненко з Центру громадянських свобод, важливо забезпечити баланс між національною безпекою та свободою віросповідання.
“Держава має право захищати свій інформаційний простір від ворожого впливу. Але процедура заборони релігійних організацій має бути прозорою та справедливою, з можливістю оскарження у судовому порядку,” – зазначає експертка.
Що буде з храмами та монастирями?
Одне з найгостріших питань – доля храмів і монастирів УПЦ МП, особливо тих, що мають історичну та культурну цінність.
Під час прогулянки Києво-Печерською лаврою спостерігаю за групами туристів. Екскурсовод Ірина розповідає відвідувачам, що з грудня 2022 року УПЦ МП втратила право користуватися храмами на території Верхньої лаври, але все ще зберігає контроль над Нижньою лаврою.
“Наша лавра – це серце українського православ’я. Важливо, щоб вона належала українській церкві, а не структурі, пов’язаній з країною-агресором,” – каже вона.
За інформацією Міністерства культури України, більшість храмів і монастирів УПЦ МП знаходяться у державній або комунальній власності та надані церкві у користування. Після набуття чинності законом, ці об’єкти можуть бути передані іншим релігійним організаціям.
Міжнародна реакція
Прийняття закону вже викликало реакцію за кордоном. Російська православна церква та російська влада традиційно критикують будь-які обмеження щодо УПЦ МП, називаючи це “гонінням на віру”.
Натомість Вселенський патріарх Варфоломій, який у 2019 році надав Томос про автокефалію Православній церкві України, неодноразово висловлювався на підтримку релігійної незалежності України від Москви.
“Більшість демократичних країн розуміють необхідність захисту інформаційного простору України від російського впливу, в тому числі через релігійні організації,” – коментує дипломат Володимир Огризко, колишній міністр закордонних справ України.
Шлях до примирення
Повертаючись додому через Софійську площу, зупиняюся біля пам’ятника Богдану Хмельницькому. Тут зустрічаю отця Василя з ПЦУ, який розмовляє з групою парафіян.
“Наше завдання – не руйнувати, а будувати. Маємо простягнути руку тим священникам і вірянам УПЦ МП, які готові відкинути московський вплив і приєднатися до єдиної помісної православної церкви України,” – каже священник.
За його словами, процес переходу парафій від УПЦ МП до ПЦУ має відбуватися мирно, з повагою до вибору кожного вірянина.
“Віра об’єднує, а не роз’єднує. Важливо пам’ятати, що за всіма церковними конфліктами стоять звичайні люди зі своїми переживаннями та сумнівами,” – додає отець Василь.
Цей закон, безперечно, змінить релігійний ландшафт України. Але справжнє примирення можливе лише тоді, коли безпека держави буде гармоніювати з правом кожного українця на свободу віросповідання. І саме цей баланс стане найбільшим викликом у реалізації нового законодавства.
