Загибель журналістів на війні: 116 загиблих, серед них працювали в Києві
За понад два з половиною роки повномасштабної війни Україна втратила 116 журналістів — тих, хто фіксував події на передовій, розповідав історії людей та доносив правду до світу. Серед загиблих — медійники, які працювали в столиці України.
Ранок 24 лютого 2022 року назавжди змінив наше життя. Пам’ятаю, як прокинулася від вибухів у Києві, а вже за годину була в редакції. Тоді ми ще не усвідомлювали, якою буде ціна цієї війни для української журналістики.
Наша колега Вікторія Рощина зникла у березні 2022 року на окупованих територіях, коли збирала матеріали про життя мирного населення. Її доля досі невідома. А скільки таких історій по всій Україні…
Втрати медійної спільноти
“Кожен загиблий журналіст — це не лише втрата для медійної спільноти, це втрата для всього суспільства,” — розповів мені Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України (НСЖУ). За його словами, з початку повномасштабного вторгнення кількість загиблих медійників зросла втричі порівняно з попередніми роками війни на сході України.
Серед загиблих — фотограф Макс Левін, чиї роботи знали далеко за межами України. Його тіло знайшли у квітні 2022 року в лісі на Київщині. Він мав при собі камеру та намагався задокументувати злочини окупантів. Вбивство Макса розслідується як воєнний злочин.
Особливо вражає історія Віктора Дєдова, оператора телеканалу “Сігма”, який загинув у Маріуполі. До останнього він знімав руйнування міста, хоч міг евакуюватися. “Хтось має показати світу, що тут відбувається,” — такими були його останні слова колегам.
Іноземні журналісти в Україні
Не лише українські, а й іноземні журналісти гинуть, висвітлюючи цю війну. Американська документалістка Брент Рено загинула в Ірпені, коли їхала знімати евакуацію мирних жителів. Ще троє іноземних журналістів загинули під час обстрілу в Харківській області.
Збереження пам’яті
Київська медійна спільнота створила “Меморіал пам’яті загиблих журналістів” — онлайн-платформу, де зібрані історії та роботи тих, хто віддав життя за правду. “Це найменше, що ми можемо зробити — зберегти їхню пам’ять та продовжити їхню справу,” — говорить Ольга Макаренко, одна з ініціаторок проєкту.
На думку експертів Інституту масової інформації, російська армія свідомо обирає журналістів мішенями. Про це свідчать численні факти прицільного вогню по пресі, навіть коли медійники мають чіткі розпізнавальні знаки.
Робота в умовах небезпеки
“Кожен журналіст, який вирушає на завдання в зону бойових дій, знає про ризики, але це не зупиняє нас,” — ділиться Андрій Цаплієнко, військовий кореспондент, який неодноразово працював на найгарячіших ділянках фронту.
Редакції київських медіа значно посилили заходи безпеки. Тепер журналісти проходять спеціальні тренінги, забезпечуються засобами захисту, а поїздки в небезпечні райони плануються з особливою ретельністю.
“Перед кожним виїздом на схід ми проводимо детальний інструктаж, забезпечуємо команду бронежилетами, касками, аптечками. Ці речі тепер стали таким же робочим інструментом журналіста, як диктофон чи камера,” — розповідає Марина Синчук, редакторка одного зі столичних видань.
Вшанування пам’яті
У київському Будинку журналіста відкрили “Алею пам’яті медійників”, де висаджено 116 дерев — по одному за кожного загиблого колегу. Це місце стало символом незламності української журналістики.
За даними Міжнародної федерації журналістів, війна в Україні вже стала однією з найнебезпечніших для представників медіа за останні десятиліття. Попри це, українські журналісти продовжують свою роботу.
Ми пам’ятаємо кожного, хто віддав життя за правду. І продовжуємо їхню справу — доносити світу інформацію про те, що відбувається в Україні. Бо в цій війні інформація — теж зброя, а журналісти — бійці інформаційного фронту.
